4 055 views

Демещук А. В. Створення Військового кордону

Демещук Анатолій Вікторович,

історичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка

Рубрика: історія Балкан, історія Хорватії, історія Сербії

 

 «Створення Військового кордону»

 

Зміст:

ВСТУП……………………………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1. Зародження Військового кордону в ході турецької експансії на Балканах……....5

 

РОЗДІЛ 2. Офіційне становлення й розбудова Військової Крайни............................................9

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………….15

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………………………....16

 

 

ВСТУП

Історія створення так званого «Військового кордону» (серб. Воjна Краjина, нім. Militärgrenze) – це власне історія масового переселення православного населення (т. зв. «волохів», у більшості – етнічних сербів) із Османської імперії на південне порубіжжя Габсбурзької імперії, а значною мірою – на етнічну хорватську територію. Процес формування та організаційного становлення Військової Крайни тривав загалом від середини 16 до кінця 18 ст. А своє існування як особлива адміністративна одиниця Автро-Угорщини вона припинила в кінці 19 ст. Військовий кордон з часом дещо змінював свою територію, але загалом він займав упродовж століть займав полосу земель від Адріатики до Угорської Воєводини. На цьому Військовому кордоні сформувався особливий тип мілітаризованого слов’янського (змішаного сербо-хорвато-волоського) населення зі специфічною культурою та менталітетом. Цих військових обивателів називали граничарами (нім. Grenzers). Між австрійськими граничарами та російськими козаками можна провести масу паралелей. Дійсно, ці дві порубіжні військові спільноти типологічно були майже тотожні, виконуючи одні й ті ж функції у своїх державах – оборону кордону від Османської імперії та постачання армії дармовою та боєздатною військовою силою. Та й сама історія двох вільних військових спільнот – козаків (як українських, так і російських – донських, яїцьких, гребенських) та грани чарів є дуже схожою (поступове обмеження їх прав державою та остаточне підпорядкування й інтеграція до загального адміністративно-правового устрою).

Фундамент жорстоких сербсько-хорватських протиріч, котрі в 1940-их та 1990-их рр. вилились у криваву бійню з етнічними чистками, лежить саме у формуванні Військової Крайни. Власне у 1992-1995 рр. хорватські серби створили свою державу – Республіку Сербську Крайну. Але вона було знищена хорватською армією в ході операції «Буря»
в 1995 р. Тоді основна маса давнього сербського населення Крайни покинула свої домівки й змушена була тікати до сусідньої Сербії. Таким чином, тематика Військового кордону є досить актуальною з точки зору живучості сербсько-хорватських драматичних протиріч та пошуку їх коріння.
Тепер розглянемо понятійний апарат нашої роботи.
Об’єкт – Військовий кордон як специфічна мілітаризована порубіжна територія на кордоні Габсбурзької та Османської імперій, а також його населення – граничари.

Предмет – зародження й становлення Військової Крайни та її заселення.
Хронологічні межі – кін. 15 – поч. 18 ст. (від перших спроб формування порубіжних оборонних ліній проти турків угорцями до періоду більш-менш стабільного організаційного оформлення Кордону та падінню його оборонної ролі через послаблення Османської імперії).

Мета – охарактеризувати процес створення Військового Кордону, а саме – передумови, зародження, процес заселення й структурної організації.
Робота складається із двох розділів. У першому мова йду про зародження Військового Кордону у 15-16 ст. та перші переселення православного сербсько-волоського населення на порубіжну з Портою територію. У другому розділі характеризується формування й організація Військової Крайни у 17-поч. 18 ст. (населення, адміністративний устрій, політичне становище регіону та відносини із Габсбурзькою владою).

Отже, перейдемо до розгляду цієї драматичної та цікавої сторінки історії Балкан.

 

 

РОЗДІЛ 1. Зародження Військового кордону в ході угорсько-турецького протистояння.

На початку 14 ст. в західній частині Малої Азії постала невелика, та войовнича держава, створена турецьким племенем Османів, котрій судилось стати грозою усієї Європи 14-17 ст. Із 1357 р. турки почали агресію на Балканах (взяття м. Цимпе на п-ові Галліполі). До сер. 15 ст. до Османської імперії ввійшли майже усі (крім Албанії та Угорщини) балканські держави. 1453 р. упав під ударом Мехмеда ІІ Фатига Константинополь. Хрестові походи європейців проти османів 1396 р. та 1444 р. із грохотом провалились. Тому на
кін. 15 ст. фактично єдиною силою, що боролась із турецьким наступом на Захід було Угорське королівство (до поразки на Мохачському полі в 1526 р.). Саме в ході угорсько-турецького християнсько-ісламського протистояння в 15 ст. і зародилось таке визначне явище в історія Балкан (а особливо – Сербії та Хорватії) як Військовий кордон.

На думку українського історика Сергія Леп’явка, Військовий кордон на Балканах був складовою частиною т. зв. Великого Кордону між християнською Європою та мусульманською Османською імперією, до складу якого входили також угорські землі, заселені секеями та землі Війська Запорозького і Війська Донського.[1] Ми цілком погоджуємось із думками цього дослідника, який відносив козаків та країшників-граничарів до типологічно однієї спільноти. Процес втечі християнського насленення із-під османського гніту до Угорщини (та Хорватії як її складової частини) із відповідним формуванням системи прикордонної оборони розпочався саме у 15 ст. Тому розглянемо конкретні прояви цього процесу.

Після захоплення турками Македонії у 1395 сини короля Вукашина Андріяш і Дімітар переселились до Угорщини, де пішли на службу до короля Сигизмунда Люксембурзького. Схожим шляхом пішов і деспот Стефан Лазаревич, котрий був угорським васалом із 1404 року. В Угорщині він отримав у своє правління обширні володіння, які включали в себе і Белград із округою. Окрім вищезгаданих осіб, служити Будапешту йшли й деякі сербські феодали. З ними переселялись и численні придворні й оточення, а також військові загони. Однак збирачі десятини для Риму у своїх записах не відмічали наявності у прикордонні представників інших християн, окрім католиків.[2]

Через кілька років ситуація починаєз мінюватись, і в 1437 р. очевидці свідчать  про присутність у Сремі багатьох переселенців із Рашки й Боснії та про змішані села, де впереселенці живуть разом із католиками. Дещо раніше сербами було населене місто Ковін разом із найближчими селами. Однак через турецькі напади більшість із них у 1439 р. була вимушена тікати вглиб Королівства Угорщини. У 1442 р.  група сербів перейшла Тису і поселилась в Солноці. Потім протягом кількох років нема даних про переміщення крупних груп біженців, однак серб продовжували покидати свої землі поодинці чи групами по кілька людей. У 1453 р. серби розмістились у Вилагошварі. Через десять років король Матяш Корвін наказав спорудити укріплення вздовж берега ріки Сави, починаючи від Белграда, куди з окупованих турками територій почали переселятись серби. Це дійсно можна назвати першим кроком у спорудженні Військового кордону.

У 1462 р. під ударами турків упало м. Яйце в Боснії. Після цього 18 000 сербських родин переселились до Лікської и Крбавської жупаній. Угорський король Матей (Матяш) Корвін надав їм свободу віросповідання та звільнив від податків, але вимагав участі в обороні від турків. На ділянці від узбережжя Адріатики до Яйце правитель Угорщини заснував Сеньську капетанію — фактично першу військово-административную одиницю сербів у Крайні. Саме тоді і з’явилась власне назва «Крайна» — воно значило прикордонні ділянки вздовж угорсько-турецького кордону,  що пролягав по річці Уна. В цей же час на службу до короля були прийнятічисленні сербські феодали зі своїми загонами. В результаті значну частину кінноти в угорській армії становили сербські загони.[3]

Під час походів проти турків у 1480—1481рр. до Угорщини було виведено
біля 100 000 людей, приблизно порівну кожного року. Всі вони були поселені в малозаселёних Банаті та Поморишші. Однак, окремі дослідники ставлят ці цифри під сумнів, вказуючи, що вони дорівнюють населенню приблизно 1 000 сіл. Після цього переселення сербів на землі майбутнього Військвого кордону продовжувалось, наприклад у 1494 р. воєначальник Павле Кіньїжі привів до Угорщини багато сербів із Смедерева. Таким чином, в ході переселення сербів із-під османського гніту на землі Угорського королівства у 15 ст. закладався фундамент Військового кордону і, що головне, його етнічне обличчя.

У ХVІ ст. не було для християнського світу проблеми важливішої, ніж турецька загроза. У цей час Османська імперія була на піку своєї могутності. Згодом турецька експансія захлинулась і зовнішня межа турецьких володінь в Європі на кілька сот років відносно стабілізувалась. Утворена таким чином лінія Великого Кордону, про який ми вже згадували,  розрізала навпіл Балканський півострів, захопила все Середземномор'я з його численними островами аж до Іспанії і Марокко, а на сході - в Північному Причорномор'ї - наклалася на споконвічний степовий кордон. Прилеглі до нього території являли собою, за визначенням західних дослідників, широку смугу "земель на кордоні", "країн на кордоні".

Демещук А. В. Створення Військового кордону

Залишити відповідь

4 visitors online now
4 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 15 at 01:39 am UTC
This month: 30 at 08-16-2017 07:40 am UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Демещук А. В. Боротьба за відновлення єдиної Польської держави у 14 ст.

Демещук Анатолій Вікторович. Боротьба за відновлення єдиної Польської держави у 14 ст.

Fray Jerónimo de Loayza. Avisos breves para todos los confesores destos Reynos del Pyru. 1560

Fray Jerónimo de Loayza. Avisos breves para todos los confesores destos Reynos del Pyru. 1560

Close