3 442 views

Демещук А. В. Франція за часів кардинала Мазаріні

Демещук Анатолій Вікторович,

КНУ імені Тараса Шевченка

Рубрика: історія Франції

 

 «Франція за часів кардинала Мазаріні»

 

ЗМІСТ:

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1. Внутрішньополітичне життя Франції за часів Мазаріні……………………………………………………………………………5

 

РОЗДІЛ 2. Зовнішня політика кардинала Мазаріні…………………………………………………………………………...11

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………15

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………………………..…16

 

 

ВСТУП

У 17 ст. Франція остаточно набуває рис класичної, «зразкової» абсолютної європейської монархії. Величезна заслуга в цьому успішному посиленні Франції, котра із другої пол. 17 ст. почне цілком обґрунтовано претендувати на роль європейського гегемона, належить двом епохальним та широко відомим державним і водночас церковним діячами – кардинал Рішельє (1585-1642) та кардиналу Мазаріні (1602-1661). Європа середини 17 ст. переживала значні потрясіння – Тридцятилітню війну (1618-1648) та Англійську революцію (французьким відгомоном якої була т. зв. Фронда). Відповідно, така давня і вагома європейська країна як Франція мусила відповісти викликам часу. І цю відповідь дали якраз Мазаріні й Рішельє – зміцнювані королівства.

Сімнадцяте століття у французькій історії ділиться на дві майже рівні половини: другу прийнято називати «Великим століттям» - століттям Людовика XIV, а першу - похмурим часом тиранії кардинала Рішельє, із-за спини якого боязко визирає карикатурна фігура Людовика XIII, батька майбутнього Короля-Сонця . Як і всі стереотипи, це спрощене уявлення веде нас у бік від істини. Відносини між Людовіком Справедливим (таке прізвисько даром не дадуть) і кардиналом, який заслужив прізвисько «великого», були зовсім не такими, як їх описував А. Дюма. Крім того, не слід скидати з рахунків і ще одного персонажа, який певний час доповнював їх дует - королеву-матір Марію Медичі. Ця епоха надає багатющий матеріал для роздумів про роль особистості в історії. Перша половина сімнадцятого століття стала перехідним періодом від феодальної вольниці до абсолютизму; як будь перехідний період, це був час бурхливих пристрастей, боротьби честолюбства, зіткнення традицій і нових імперативів, прийняття непростих рішень; це був час страждань і горя, але разом з тим час очікувань і надій. Якби не було тридцятирічного правління Людовика XIII та Рішельє, то його син, що посідав трон цілих сімдесят років, не зміг би сказати: «Держава - це я». І якраз у цьому контексті роль і місце Дж. Мазаріні як послідовника Рішельє та наставника Людовіка XIV є дуже вагомою.[1]

Таким чином, наша робота присвячена зовнішній та внутрішній ситуації у Королівстві Франція в період правління кардинала, а потім прем’єр-міністра Джуліо Мазаріні (1642-1661).

Обєкт – Королівство Франція як держава у період правління Дж. Мазаріні.

Предмет – зовнішня та внутрішня політика уряду Дж. Мазаріні, ситуація у Франції на цей час та її місце на зовнішньополітичній арені.

Мета – охарактеризувати основні риси внутрішньо та зовнішньополітичного життя Франції у 1642-1661 рр. (завдання - характеристика постаті Дж. Мазаріні, внутрішню й зовнішню політику його уряду, її вплив на подальшу історію Франції).

Хронологічні межі – від 1642 р. до 1661 р., тобто від набуття Джуліо Мазаріні кардинальського титулу до його смерті та реального приходу до влади короля Людовіка XIV.

Отож тема нашої роботи є дуже цікавою та актуальною в контексті ранньомодерної французької історії, адже саме в добу Мазаріні, тобто в сер. 17 ст., у Франції реально й міцно сформувалась абсолютна монархія, яку із 1661 р. блискуче очолив славетний Людовік XIV – «Король Сонце», і яка до сер. 18 ст. була наймогутнішою державою Європи, а то й сього тогочасного світу.

 

 

РОЗДІЛ 1. Внутрішньополітичне життя Франції за часів Мазаріні

Значною мірою змістом внутрішньополітичного життя Франції періоду правління Дж. Мазаріні була боротьба феодально-абсолютистських сил проти буржуазно-плебейських, котра, наслідуючи паралельну в часі Англійську революцію, вилилась у громадянську війну, так звану «Фронду» 1648-1653 рр. (назва пішла від простої пращі для метання каміння, котра широко використовувалась паризькою біднотою). Тому основну увагу в даному розділі ми присвятимо саме подіям «Фронди».

Джуліо Мазаріні народився 14 липня 1602 в містечку Печіна в області Абруцці (Італія). Дворянський рід Мазаріні служив могутньому князю Колона. Молодий Джуліо за рекомендацією князя вступив на службу в папську курію, де проявив себе здібним дипломатом. У 1630 р. був посланий до Франції, познайомився з Рішельє і фактично став його агентом в Італії. З 1635p.— папський посол в Римі. По протекції Рішельє став кардиналом в 1636 р. Після смерті «Сірого кардинала» отця Жозефа (1638)р. Мазаріні стає найближчим співробітником фактичного Рішельє. На передсмертне прохання кардинала Рішельє, король Людовик XIII призначив Мазаріні членом королівської ради, що складалася з трьох чоловік (1642). [2]

Людовік XIII помер у 1643 р. Спадкоємцеві престолу, Людовіку XIV, не було ще і п'яти років. Анна Австрійська порушила волю покійного чоловіка, згідно із заповітом якого у разі неповноліття його сина правити країною повинен був регентський рада. Вона стала одноосібною правителькою Франції внаслідок рішення Паризького парламенту. Фактично влада перейшла до рук Мазаріні, якого Анна призначила першим міністром, що викликало велике невдоволення знатних вельмож. Люб'язним поводженням і щедрістю, невтомною працьовитістю Мазаріні, однак, схилив до себе й цих осіб. Перемога французьких військ при Рокруа (1643 р.) викликала піднесення серед французів; поети стали прославляти нового правителя. Але це тривало недовго. З початком регентства Анни у столицю повернулися всі вигнані при Рішельє аристократи. Вони сподівалися повернути свої статки й відновити колишні привілеї. Не досягнувши бажаного, вони перейшли в опозицію до першого міністра, який ще в 1643 році придушив заколот феодальної знаті - "змову Важливих". Мазаріні користувався повною підтримкою Анни Австрійської. Деякі історики вважають, що вони були в таємному шлюбі. Регентша допомогла своєму фавориту витримати труднощі політичної боротьби. Кардинал здобув перемогу над супротивниками і завдяки таким своїм особистим якостям, як холоднокровність і вміння шляхом переговорів досягати компромісів. Автор багатотомної історії французької дипломатії Флассан писав, що характер Мазаріні був "витканий із честолюбства, жадібності й хитрості, але так як остання часто супроводжується невпевненістю, Мазаріні був боязкий. Знаючи слабкість людей перед багатством, він їх тішив надіями. Його серце було холодним; воно не знало ні ненависті, ні дружби, але кардинал виявляв ці якості у своїх інтересах і в цілях своєї політики. Незмінно спокійний, він, здавалося, був далекий від пристрастей, які часто хвилюють людей. Ніхто і ніколи не міг у нього вирвати ні таємницю, ні нескромно слово. Він безсоромно порушував свої обіцянки приватним особам, але хвалився вірністю договорам, щоб згладити недовіру, яка в цьому відношенні викликала Франція за уряду Рішельє. Вичікування було методом, якому Мазаріні надавав перевагу; та він цей метод успішно використовував як в державних справах, так і при вирішенні особистих проблем, які у нього виникали. Мазаріні розв'язував вузли в політиці неквапливо і обережно, а Рішельє вирішував труднощі ударом шпаги солдата чи сокири ката. Мазаріні прикидався поступливим, щоб надійніше забезпечити перемогу, а Рішельє кидав виклик штормам і бурям. Перший прекрасно знав дипломатичну кухню, другий нею часто нехтував, збурений безмірною гординею. Рішельє був мерзенним інтриганом. Мазаріні - інтриганом боязким ". Ось таким змальовують політичний портрет Джуліо Мазаріні. [3]

Прозорливий і енергійний державний діяч, продовжувач політики Рішелье, Мазаріні протягом 18 років (1643-1661) необмежено правив Францією. Регентство почалося, як це зазвичай бувало і раніше в періоди неповноліття королів, із наростання претензій вищої знаті, особливо «принців крові» (дядька короля - Гастона Орлеанського, принців Конде і Конті й ін), на частку в розподілі державного майна.

Мазаріні примушений був обмежити апетити цих вельмож, а також стримати існуючу щодо них щедрість Анни Австрійської, так як участь у Тридцятилітній війні і боротьба з внутрішньою опозицією вичерпала фінансові ресурси Франції. [4]

Палацова «змова вельмож» на чолі з герцогом Бофором (1643 р.), що бажав усунення Мазарані і припинення війни зі Священною Римською імперією, був легко придушений. Вельможі на час притихли. Але в країні зростала набагато більш грізна опозиція. Селянсько-плебейські повстання отримали величезний розмах ще при Рішельє, особливо у 1635 р. Мазаріні в 1643-1645 рр.. довелося мати справу з новою хвилею повстань. У південно-західні провінції Франції, зокрема в область Руерг, проти повсталих селян доводилося направляти великі військові сили.

Демещук А. В. Франція за часів кардинала Мазаріні

Залишити відповідь

5 visitors online now
5 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 11 at 12:43 am UTC
This month: 44 at 10-10-2017 10:09 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Демещук А. В. Створення Військового кордону

Демещук А. В. Створення Військового кордону

Демещук А. В. Боротьба за відновлення єдиної Польської держави у 14 ст.

Демещук Анатолій Вікторович. Боротьба за відновлення єдиної Польської держави у 14 ст.

Close