4 296 views

Боровець І. Третя антифранцузька коаліція

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: історія Нового часу, історія Франції, антифранцузька коаліція.

 

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………….2

Розділ І. Формуванн Третьої антифранцузької коаліції………………………..3

Розділ ІІ. Війна та розгром коаліції……………………………………………15

Висновки…………………………………………………………………………28

Список використаних джерел та літератури………………………………….29


Вступ

 

Історія міжнародних відносин по своїй суті досить складна та строката. Виходячи із власних та державницьких інтересів, правителі  вступали у дво- і багатосторонні переговори, йшли  на  утворення  політичних угрупувань.

Коаліції держав у історії річ не поодинока. Вони майже завжди утворювалися тоді, коли йшли війни. В світовій історії війна була закономірним явищем. Різноманітні альянси супротивників складалися досить часто. Новий час особливо багатий на такі явища.

Третя антифранцузька коаліція склалася як чергове об’єднання у боротьбі із Наполеоном Бонапартом, яке відбулося після попередніх невдалих спроб. До цієї коаліції увійшли Англія, Росія, Австрія, Прусія, Швеція та Неаполітанське королівство. Сама коаліція проіснувала недовго, бо дуже швидко була розгромлена військами Наполеона. Цьому певним чином посприяли проблеми формування коаліції. Дипломатичні успіхи прийшли занадто пізно.

Метою реферату є розкриття історичних подій, що стосуються Третьої антифранцузької коаліції. Відповідно до цього поставлено такі завдання:

  • Розкрити процес формування коаліції;
  • Висвітлити процес входження кожної зі сторін до Третьої антифранцузької коаліції;
  • Показати всі суперечності між союзниками під час утворення та діяльності коаліції;
  • Показати перебіг війни коаліції з Наполеоном;
  • Висвітлити основні битви;
  • Розкрити наслідки війни;

Об’єкт висвітлення: Третя антифранцузька коаліція.

Предмет: формування Третьої антифранцузької  коаліції, війна коаліції, її розгром, наслідки.

 

 

Розділ І. Формування Третьої антифранцузької коаліції

 

Підготовку Третьої анти французької коаліції розпочала Англія. У сурдині цієї самовпевненої країни почалася справжня паніка. Підготовлений Наполеоном Булонський табір виріс в кінці 1804 р. і в першій половині 1805 р. в грізну військову силу. Першокласна величезна, чудово екіпірована армія стояла в Булоні і чекала туману на Ла-Манші та сигналу до посадки на судна. В Англії намагалися організувати  щось на кшталт всенародного ополчення. Отже, всі надії Англія змушена була покласти на коаліцію.[1]

Вже в серпні 1805 р., на основі одержуваної інформації, французький імператор зробив висновок про приготування союзників і велику вірогідність війни, в першу чергу з австрійцями. Тому  Наполеон змушений був остаточно відмовитися від втілення своїх давніх задумів і  плеканої мрії - поставити Англію на коліна. В подальшому, після 1805 р., у нього вже не було можливостей, ресурсів і часу замахнутися на щось подібне. Не дозволяла і відволікала швидкозмінювана ситуація.[2]

Хоча Наполеон майже два роки тримав кращі сили на узбережжі проти Англії.  Зрозуміло, що без серйозної підтримки флоту він би не зміг здійснити грандіозний план перекидання військ через протоку. Навіть скориставшись сприятливим випадком (відсутністю з якоїсь причини англійських кораблів), він ризикував пізніше бути повністю відрізаним на Британських островах від Франції (тобто від своїх тилів) англійським флотом. Було б удвічі божевіллям здійснювати подібну операцію, знаючи, що проти тебе готуються виступити дві потужні континентальні держави - Росія та Австрія. У будь-якому випадку початок військових дій австрійців давав можливість Наполеону зберегти обличчя - адже не міг же він до безкінечності тримати армію вторгнення в Булонському таборі (ентузіазм військ йшов на спад), а шансів на реальну підтримку та перемогу французькогофлоту залишалося все менше і менше, що довели і наступні події при Трафальгарі.

Для Великобританії відмова Наполеона здійснити вторгнення і його переорієнтація на військові дії на континенті давали можливість зітхнути спокійно, що називається, перевести подих після напруженого очікування навислої небезпеки. [3]

Росія була зацікавлена у власній безпеці. Після поділів Польщі Росія просунулася в Європу найбільше  за всю свою історію. Відтепер війна будь-якої держави з Австрією чи Прусією – це війна на російських кордонах. Воєнне мистецтво Бонапарта показало, що остаточно пройшов час в’ялих воєн минулого, коли колони та лінії мало не десятиліттями маневрували на полях боїв далеко від російських кордонів. В таких умовах Росія вже не могла собі дозволити грати роль своєрідної «Англії сходу», тобто використовувати свою географічну віддаленість, як Англія своє острівне положення. Все ж розташування Росії, на випадок європейських конфліктів, залишало більший вибір, ніж у інших держав континенту.[4]

В своїх зовнішньополітичних орієнтаціях Росія пройшла певну еволюцію. Спочатку підтримувався курс на зближення з Францією. Політика «вільних рук»  (нейтралітету) теж провалилася. В ролі міжнародного арбітра Росія також не відбулася.

Росію до вступу в Третю антифранцузьку коаліцію також спонукали слухи, що Франція має намір відновити Польщу.[5]

В лютому 1804 року була розкрита змова проти Наполеона у Франції. Один з керівників заколоту вказав на участь в ньому одного з членів королівської родини. Підозра впала на герцога Енгієнського, представника бокової гілки Бурбонів, що проживав у Бадені. В середині березня 1804 року французький загін вдерся на територію Бадена та захопив герцога, якого потім розстріляли. Це викликало велике обурення у всій Європі. По-перше, грубо було порушено норми міжнародного права. Це не що інше, як вторгнення на територію суверенної держави, якою тоді було курфюрство Баден. По-друге, Наполеон продемонстрував неповагу  до укладених ним  міжнародних договорів. Цими діями Бонапарт продемонстрував свою непередбачуваність та небезпечність.[6]

Після розстрілу герцога, 18 травня 1804, Наполеон проголосив себе імператором. Більшого виклику европейським монархам неможливо було собі уявити. Бонапарт не просто насильно входив в їх сім'ю. Він входив у неї, проливши кров одного з найбільш знатних людей Європи. Тепер він міг змусити визнати себе лише силою зброї.[7]

Можна констатувати, що після розстрілу герцога Енгієнського давнє невдоволення урядових кіл і дворянської верхівки Росії стало виразно набувати антинаполеонівських контурів (залишатися в бездіяльності було неможливо), а це неминуче вело до виникнення військового зіткнення. В обстановці взаємної недовіри будь-які кроки ворожих кабінетів на міжнародній арені вже стали сприйматися майбутніми супротивниками як виклики і загрози своїй безпеці.

В ситуації з герцогом Енгієнським Австрія продемонструвала повну безпорадність. Що стосується Росії, то вона також була не вдоволена  цими подіями. Дружина царя Єлизавета Олексіївна, в дівоцтві Луїза Баденська, була онучкою курфюрста Бадена. Олександр І вирішив заступитися за свого німецького родича та направиви Бонапарту ноту з вимогою пояснення  «здійсненого смертовбивства». Він отримав зухвалу відповідь: а що б робив російський цар, якщо б дізнався, що деякі люди, підбурювані Англією, готують вбивство Павла І?[8]Образа була страшною і притому публічною. Наполеон вголос висловив те, про що досі тільки шепотілися при європейських дворах: що Олександр не тільки знав про змову проти Павла, але і брав у ній  пряму участь. Вся Європа знала, що  змовники задушили Павла після, змови з Олександром і що юний цар не посмів після свого воцаріння і пальцем чіпати їх: ні Палена, ні Беннігсена, ні Зубова, ні Тализіна і взагалі нікого з них, хоча вони спокійно сиділи не на «чужій території », а в Петербурзі і бували в Зимовому палаці.[9] Принижений Олександр І відмовився від будь-яких думок про зближення з Францією та повністю повернувся до Англії.[10]

Таким чином, складалися нові альянси проти Франції, зав'язалися ті вузли, розв'язати які можна було лише за допомогою гарматних пострілів.

Як, приклад, можна навести знамениту місію члена негласного комітету М.М. Новосильцева в Англію 1804-1805 рр., про яку, як правило, згадують всі дослідники історії зовнішньої політики. Спочатку вона навіть задумувалася і підносилася мало не як акт європейського посередництва між Лондоном і Парижем, а також спосіб приборкання агресивних задумів Наполеона. Однак, незважаючи на початкові благі цілі, саме ця місія послужила початком формування чергової антинаполеонівської коаліції. Правда, до посередницької місії в Париж справа так і не дійшла, винуватцем  цьому стала політика Наполеона.[11]

Боровець І. Третя антифранцузька коаліція

Залишити відповідь

5 visitors online now
5 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 26 at 12:31 am UTC
This month: 114 at 12-11-2017 09:03 pm UTC
This year: 114 at 12-11-2017 09:03 pm UTC
Read previous post:
Боровець І. Становлення російсько-китайського кордону в Новий час

Боровець І. Становлення російсько-китайського кордону в Новий час історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: історія Далекого Сходу, історія...

Боровець І. Постать та діяльність Семена Палія. Повстання 1702-1704 рр.

Боровець І. Постать та діяльність Семена Палія. Повстання 1702-1704 рр.  історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: історія Нового...

Close