2 784 views

Боровець І. Становлення російсько-китайського кордону в Новий час

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: історія Далекого Сходу, історія Росії, історія Сходу 18-19 ст.

 

 

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………………….2

Розділ І. Російсько-китайські прикордонні відносини до ХІХ ст…………...3

Розділ ІІ. Формування російсько-китайського кордону в ХІХ – на початку ХХ ст………………………………………………………………………………….8

Висновки………………………………………………………………………16

Список використаних джерел та літератури………………………………...17


Вступ

 

Міжнародні відносини в світовій історії займають досить важливе місце. Дипломатія на Сході є особливо цікавою, оскільки їй притаманні свої особливості, які багато в чому відрізняють її від, наприклад, європейської дипломатії.

Проблеми визначення кордонів не оминули жодної країни, вони були та є актуальними на всіх етапах історичного розвитку.

Зародження дипломатичних відносин Китаю та Росії сягає початку ХVІІ ст. Першопочатково проблема визначення кордону не поставала, оскільки кордони держав ще не досить зблизилися. Між ними були неосвоєні степи, на які поки ще ніхто не претендував. Поступово неосвоєна зона почала звужуватися, що і стало причиною появи дипломатичних відносин між цими двома країнами.

Метою реферату є розкриття процесу формування російсько-китайського кордону до початку ХХ ст. Відповідно до цього поставлено такі завдання:

  • Показати початки відносин Росії та Китаю;
  • Розкрити початкові дипломатичні взаємодії;
  •  перші укладення договорів між Китаєм та Росією;
  • Особливу увагу звернути на пункти, що стосуються визначення російсько-китайського кордону;
  • Показати суперечності між російськими та китайськими представництвами;

Об’єктом висвітлення є формування російсько-китайського кордону.

Предмет: особливості дипломатичних відносин російських та китайських дипломатичних представництв.

Російсько-китайський кордон ставав предметом суперечностей двох країн і в ХХ ст. Демаркація кордону ставала болючим питанням дипломатії.

Для кращого висвітлення теми реферат поділено на два розділ за хронологічним принципом.

 

Розділ І. Російсько-китайські прикордонні відносини до ХІХ ст.

 

Історія формування російсько-китайського кордону бере свій початок в кінці 80-х років XVII століття. До цього Китай і Росія сприймали одне одного як віддалені держави. Так, імператор Кансі у своєму указі 1676 зазначає: "Місцезнаходження Російської держави досить віддалено".[1]

Ще в 1608 р. за указом царя Василя Шуйського загін томських козаків вирушив у володіння монголів на пошуки «Алтин-царя му-Гальського», а заодно китайської держави. Зустрівши відсіч недружніх ойратских племен, козаки повернули назад. Тим не менш, у своїй відписці царю, датованій березнем 1609 р., томський воєвода Волинський повідомляв деякі відомості про Китай. Відомості ці, здобуті кружним шляхом від монголів, на диво збігаються з уже відомими нам стереотипами сприйняття віддалених і маловідомих країн: в далекій країні живе народ з близькими нам звичаями. «А до Китайсково де государства от Алтына-царя три месяца ходу, — доносив Волинський. — А живет де китайской государь, и у него, де, государь, город каменной, а дворы де в городе с русково обычья, палаты на дворах каменные, и людьми де сильнея Алтына-хана и богатством полные, а на дворе де у китайского государя полаты каменные. А в городе де стоят храмы у нево, и звон де великой у тех храмов, а крестов на храмах нет, тово де у них не ведают, какая вера, а живут с рускова обычья. И приходят де из многих земель с торгов к нему, а платье де оне носят все золотное, а привозят де к нему всякие узорочья из многих земель...»[2]

Московський уряд ще в 1618 р. направив в Пекін свою першу місію, на чолі з І. Петліним, що відкрила сухопутний маршрут з Європи до Китаю через Сибір і Монголію. Імператори династії Мін позитивно поставилися до прагнення російських встановити дипломатичні і торгові відносини з їх країною; в спеціальній грамоті, спрямованої до Москви, був санкціонований приїзд нових посольств і торгових караванів, що відповідало традиційній стратегічній установці «'юань цзяо цзинь гун »(« залучати далеких, нападати на ближніх »). Російська держава тоді ще вважалась «далекою» для Китаю, бо між обома державами пролягали монгольські степи і майже ще не освоєні сибірські простори. До середини XVII ст., Коли в Пекін прибула наступна російська місія, очолювана Ф. І. Байковим, обстановка вже значно змінилася.[3]

Згодом концепція «віддаленості» кардинально змінилася. Між «далекими» країнами починаються військові сутички. Цинське правління часто організовувало каральні походи проти росіян.[4]

«Хотя белый царь, [считая себя] главным над [многими] племенами, в грамоте хвастает и [высказывает] непочтитель­ность, однако, будучи иноземцами, они [русские] хотят следо­вать нашей цивилизации. [Мы] должны быть снисходительны к ним и добрым отношением привлекать [их] на свою сторо­ну»,— писав Шуньчжи в указі від 10 червня 1660 р. А так він оцінював всі дипломатичні дії російського правління: «Рус­ское государство находится далеко на западных границах, не приобщено к [истинному] просвещению. Но они смогли при­слать посла с грамотой и поэтому, очевидно, они стремятся к дружественным отношениям».[5]

Освоєння території, що розділяла народи Російської держави і Цінської імперії, призвело до того, що виникла необхідність розмежування в районі Амура. Цинська дипломатія намагалася проводити лінію на закріплення Російської держави в якості "підкореної", "данної" держави, створюючи одночасно привід для збройного втручання в Приамур'ї. У 1685-86 рр. маньчжури окупували Албазинське воєводство і блокували Нерчинськ.

29 серпня 1689 поблизу м. Нерчинска відбулося підписання першого російсько-китайського Нерчинського договору. По ньому кордон між Росією і цинським Китаєм йшла від верхів'я р. Аргуні до злиття з р. Шилко, при цьому лівий берег залишався у володіннях Росії, правий відходив до цінського Китаю. Потім рубіж переходив на р. Горбицю. Оскільки в той час гірські хребти в Приамур'ї були ще погано вивчені, то в тексті договору кордон по них не могла бути точно вказана. Землі на південь від р. Уді до прикордонних гір були залишені нерозмежованими між двома державами, оскільки ні та, ні інша сторона не мали повноважень на ведення переговорів про розмежування цих земель.

Іншими статтями Нерчинського договору дозволялася вільна торгівля між підданими обох держав і встановлювалися правила регулювання різного роду прикордонних інцидентів. При цьому сторони не вчинили обміну картами району розмежування в Приамур'ї. Спільної демаркації кордону на місцевості вироблено не було. Але договір передбачав для маньчжуро-китайської сторони право установки біля кордону якихось "ознак".

В цей час Цінь продовжує свою експансіоністську політику. У 1691 р. до Китаю була приєднана Халха-Монголія, у ході конфлікту 1712-1720 рр. з Тибету було витіснено Джунгарське царство. Через це збільшилася довжина російсько-китайського умовного кордону і відповідно збільшилася кількість контактів і зіткнень між представниками двох країн. Все це призводило до нових загострень двосторонніх відносин.

Починаючи з XVIII в. центр тяжкості російсько-китайських контактів переміщується на захід, у район Центральної Азії. Саме через цей район з того часу стали пролягати торгові шляхи і почав здійснюватися активний торговий обмін як місцевого характеру, так і через російських купців. Зацікавлений ​​у розвитку російсько-китайської торгівлі, уряд Катерини I в 1726 р. направив в Пекін нове посольство з повноваженнями вести переговори про розмежування території в районі Монголії.

20 серпня 1727 був підписаний попередній Буринський договір, за яким була визначена межа між Росією і Китаєм від сопки Абайгату у р. Аргуні (де закінчувалася границя, намічена по Нерчинскому договору 1689 р.) до перевалу Шабін-Дабага. Дещо пізніше, 21 жовтня, на р. Кяхті був підписаний Кяхтинський трактат, в який увійшов текст Буринського договору. Кяхтинським трактатом було визначено не тільки вже згадану межу, але і умови російсько-китайської торгівлі.[6]

Буринський трактат (назва походить від місця переговорів, що велися у прикордонному районі на р. Бурє). Він визначив проходження російсько-китайського кордону по тих місцях де він не був визначений Нерчинським договором. На цьому етапі російському послу вдалося відхилити китайські претензії на території заселені царськими підданими і реалізувати принцип «кожна держава володіє тим, що має». Таким чином російсько-китайський кордон був визначений на захід від р. Аргуні до Шабін-Дабага.

Кяхтинський договір 1727 р. став фактичним повторенням ситуації, що відбувалася в Нерчинську у 1689 р., виключаючи лише факт збройного тиску з китайського боку. Йшлося про офіційне встановлення миру: «Сей новый договор нарочно зделан, чтоб между обоими империями мир крепчайший был и вечный и от нынешняго дне каждое государство своими подданными имеет владеть и удерживать и, зело почитая мир, каждой имеет жестоко своих собирать и крепить, чтоб никакого противнаго дела не могли возбудить.»[7]

Боровець І. Становлення російсько-китайського кордону в Новий час

Залишити відповідь

14 visitors online now
14 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 14 at 12:18 am UTC
This month: 36 at 05-15-2017 01:26 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Боровець І. Постать та діяльність Семена Палія. Повстання 1702-1704 рр.

Боровець І. Постать та діяльність Семена Палія. Повстання 1702-1704 рр.  історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: історія Нового...

Боровець І. Етапи, методи та форми колоніального підкорення Індії

Боровець І. Етапи, методи та форми колоніального підкорення Індії історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: історія Нового часу,...

Close