2 789 views

Боровець І. «Щоденник» Є. Чикаленка. Характеристика джерела

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія України, Євген Чикаленко, мемуари.

 

 

План

 

 

Вступ

Розділ І. Життєвий шлях Євгена Чикаленка

Розділ ІІ. Характеристика джерела. Є. Чикаленко «Щоденник (1907-1917 рр.)»

Висновки

 

Вступ

 

Євген Чикаленко  - визначний діяч українського відродження початку ХХ ст., яскрава персона українського руху, один з найбільших натхненників, видавець, меценат. Людина досить енергійна, що і дало йому змогу здійснити так багато на українській суспільно-політичній та культурній ниві.

Пік його діяльності припав саме на початок ХХ ст. Цей період  відзначився підйомом українського національного відродження, однак не був позбавлений різноманітних колізій та неприємностей для українських діячів та їх діяльності на користь батьківщини.

Український рух початку ХХ ст. мав своє особливе забарвлення. Зокрема простежується його політизація, яка базувалася на трьох основних факторах: появі українських політичних партій, їх представництві та реалізації програмних положень у відповідних органах законодавчої влади, а саме в російських Думах, а також виникнення українських періодичних видань.

Саме на гребені цих явищ та на фоні подій в загальноукраїнському суспільно-політичному та культурному житті розгорнулася діяльність               Є. Чикаленка. Його доробок є досить багатим. Проте для аналізу було обрано саме «Щоденник» 1907-1917 років, який показує розвиток загальносуспільних явищ саме в час настання реакції для придушення революції 1905-1907 років. Він є досить цінним джерелом, яке дає уявлення не лише про стан речей в зовнішньому оточенні людини-дієвого інтелігента, а й розкриває власне ставлення її до оточення, дає розуміння світогляду свідомого українця початку ХХ ст. та його переконань.

Щоденник неодноразово передруковувався. Характеристика здійснювалася на основі публікації «Щоденника» 2004 року видавництвом «Темпора» в Києві, яке при публікації брало за основу львівське видання щоденникових записів 1931 року.

 

 

Розділ І.

Життєвий шлях Євгена Чикаленка

 

Євген Харлампійович Чикаленко був винятковою постаттю серед українства початку ХХ ст. Народився він у селі Перешори на Херсонщині 21 грудня 1861 року в поміщицькій родині. Перші ази освіти здобував Є. Чикаленко в отця Василя Лопатинського, а восени 1870 року дев’ятирічного хлопчину відвезли в пансіонат пана Ранжаля. Далі було Єлисаветське вище реальне училище І-го розряду. Уже в ті часи позитивне значення у формуванні світогляду майбутнього суспільно-культурного діяча мали знайомства з Панасом Саксаганським, Іваном Карпенко-Карим, Марком Кропивницьким, Михайлом Тобілевичем та ін. 20-річним юнаком на початку 1880-х років долучається Євген Чикаленко до українського руху. Ще в перший приїзд у Київ в 1881 році він познайомився з Миколою Лисенком та професором Володимиром Антоновичем. На межі століть він послідовно входив до кола Одеської, Петербурзької та Київської громад. У 1897 році він був одним із засновників Загальної Української Організації, на основі якої у 1904 році виникла перша легальна Українська демократична партія. В роки столипінської реакції Чикаленко – серед організаторів Товариства Українських Поступовців, єдиного осередку легального українства.

Благодійницькою діяльністю Євген Чикаленко займався постійно. Вона була для нього філософією всього життя. "Мало любити Україну до глибини свого серця. Треба – ще й до глибини своєї кишені", – таким було його гасло. Здавалось, що "кишеня" та була бездонною, бо стільки коштів вкладав він у видання українських книжок, журналів, газет, у підтримку діячів культури. Хоча насправді було не так. Про його скруту, хвороби, образи знали лише його найближчі друзі, з якими він листувався.

Весною 1895 року Чикаленко поховав свою восьмирічну доньку. На знак пам’яті про неї він передає до редакції часопису "Киевская старина" 1000 крб. для оголошення конкурсу на підготовку однотомного популярного видання "Історії України". Програму такого творчого змагання уклав Володимир Антонович.

На заклик професора Михайла Грушевського до української громадськості зібрати кошти на будівництво Академічного Дому у Львові, Євген Чикаленко виділив 25 тисяч, хоча згодом розчарувався в значній частині студентства, звинувачуючи його в кар’єризмі, матеріалізмі, безідейності та називаючи Галичину "європейським смітником, куди австрійський уряд викидав своїх найгірших урядовців"3.

Євген Харлампійович був одним з небагатьох по-справжньому маєтних людей, великоземельним поміщиком, власником грунтів у Перешорах на Херсонщині (тепер – Одещина) та в Кононівці під Яготином. І він, не вагаючись, продавав десятину за десятиною, аби утримувати першу на Наддніпрянщині українську газету (спочатку "Громадську думку", згодом "Раду"), сплачувати рахунки редакції "Київської старовини", підтримувати Академічний Дім у Львові, де його коштом безоплатно жили студенти з Великої України.

1905–1907 роки – період масового відродження в Україні національної газетно-журнальної періодики. Не міг стояти осторонь культурно-просвітницького життя і Євген Чикаленко. Він уклав збірку "300 найкращих українських пісень"(К.: Вік, 1904. – 290с.), до якої увійшло чимало творів, записаних автором у селі Перишори, зокрема своєрідних музично-поетичних проклять на адресу цариці Катерини.

Саме при матеріальній допомозі Євгена Харлампійовича побачив світ унікальний чотиритомний "Словарь російсько-український" (1893-1898, укладений групою лексикографів на чолі з бібліографом Комаровим), виходила чернівецька газета "Селянин", діяв відділ белетристики у часописі "Кієвская старина"5. Письменник підтримував діяльність Наукового товариства ім.. Т.Г.Шевченка у Львові, виділяв кошти для друкування книг Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Андрія Тесленка, Володимира Винниченка, Степана Васильченка та інших літераторів. Як уже зазначалося, він був засновником і фундатором київських газет "Громадська думка" (1906), "Рада" (1906–1914), літературного фонду.

Газета "Рада" була улюбленим дітищем Євгена Чикаленка. Матеріально її підтримував також і Василь Симиренко – український інженер, капіталіст і водночас гуманіст найвищої проби. Але засновником і душею газети був саме Чикаленко. Він всіляко підтримував її видавництво, вкладав весь свій талант, неймовірні зусилля, всю свою невичерпну енергію, аби газета вижила у важких умовах нестачі коштів, цензурних утисків і штрафів, а також далеко не гармонійних стосунків між видатними українськими діячами. Кожного з них меценат прагнув залучити до співробітництва в "Раді". На превеликий жаль бракувало кваліфікованих журналістських кадрів, талановитих авторів, які б своїм мистецтвом піднесли газету на середній рівень, зробили б її читабельною і конкурентноздатною. Євген Харлампійович шукав і залучав до співробітництва талановитих людей: писав безліч листів, просив, умовляв, переконував, "перетягував" таланти в Київ, ближче до центру громадського життя і до газети. Коли ж у московській газеті "Утро Росії" з’явилася редакційна стаття, в якій говорилось, що українська газета в Росії видається на німецькі кошти, то він поставив редакції тієї газети ультиматум: або спростувати цей донос, або він притягне її до суду за наклеп. Перелякана редакція "Утра Росії" поспішила надрукувати спростування. Пізніше, автор зізнається, що можливо й сам дав привід для такої "сплетні", бо коли йому не стало грошей на видання газети, він продав 200 десятин землі в Тирашпільському повіті німцям-колоністам, а сам, жартуючи, необережно голосно казав, що справді українська газета видається на німецькі гроші, бо німці-колоністи отримують допомогу на купівлю землі з Німецького Державного Банку.

26 січня 1919 року розпочинається найважчий період в житті Євгена Харлампійовича – еміграційний. Спочатку він перебував у Станіславі, де на той час знаходився ЗУНР. Тут він відвідував засідання Національної Ради, і з "великою приємністю прислухався до того, що всі посли одноголосно й рішуче висловлювались за індивідуальну власність і гостро осуджували принцип соціалізації…". Пізніше він виїхав до Славська Скільського повіту, де відновив роботу над щоденником.

В кінці жовтня того ж року письменникові дозволили виїхати до Перемишля. Зупинившись у директора Українського дівочого інституту Д. Греголинського, він зустрічався з Михайлом Косом, Степаном Федьком, який передав йому гроші від сина Петра, а також листи від рідних і знайомих. На початку 1920 року Євгена Чикаленко виїхав до Варшави. Тут він зустрічався з Симоном Петлюрою, за допомогою котрого і зміг перебратися до Австрії. Спочатку він жив у с. Рабенштати, пізніше у Відні. Тут він переніс дві складні операції. З кінця 1925 року емігрант переїжджає до Подєбрадів (Чехо–Словаччина), де очолює Термінологічну Комісію при Українській Господарській Академії. 20 червня 1929 року Євген Чикаленко, знесилений фізично, морально знеможений, помер у Празькій загальній лікарні. Похований у Подєбрадах.

З кожним днем зростає до нього інтерес, як до літератора і літописця української державності. Віриться, що його безцінний джерельний матеріал невдовзі увійде до шкільних і вузівських програм. І першими паростками у відродженій історії про життя і творчість Євгена Чикаленка будуть спогади його доньки Ганни.

На сучасному етапі ретельно збирають і вивчають спадщину Євгена Харлампійовича Чикаленка київські дослідники, працівники Національного музею України.

 

Розділ ІІ.

Характеристика джерела.

Є. Чикаленко «Щоденник (1907-1917 рр.)»

 

Боровець І. «Щоденник» Є. Чикаленка. Характеристика джерела

Залишити відповідь

5 visitors online now
5 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 17 at 01:50 am UTC
This month: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Боровець І. Українське наукове товариство в Києві

Боровець І. Українське наукове товариство в Києві історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія України, Українське наукове товариство,...

Боровець І. Третя антифранцузька коаліція

Боровець І. Третя антифранцузька коаліція історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: історія Нового часу, історія Франції, антифранцузька коаліція.

Close