13 251 views

Боровець І. Розвиток освіти та науки в Київській Русі

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Давня історія України, Київська Русь, наука і освіта.

 

 

План

 

І. Вступ.

 

ІІ. Освіта.

  1. Писемність.
  2. Книги та основні центри їх написання та виготовлення.
  3. Археологічні факти як підтвердження існування освіти на Русі.
  4. Нижча та вища освіти.

 

ІІІ. Наука.

  1. Гуманітарні науки.
  2. Природничі науки.

 

ІV. Висновки.

 

V. Список використаної літератури.

 

І. Вступ

Освіта та наука — це ті галузі культури, що є по своїй суті пріоритетними та мають постійно розвиватися, незалежно від історичних обставин. Адже саме від рівня їхнього розвитку залежить добробут в суспільстві. Виходячи з розуміння цього освіта та наука поширювалися та розвивалися і в давнину, зокрема і в Київській Русі. Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства.

Тема розвитку освіти та науки була та залишається актуальною і на даний час. У різні часи та в різних місцях їй надавалася особлива увага. У Київській Русі освіта та наука розвивалися з огляду на те, що країні були потрібні мудрі та освічені  люди, які могли б ефективно працювати на благо країни та гідно представляти її на міжнародній арені. Не рідко залучення до навчання проводилося і насильницьким шляхом.

Проблематика теми полягає в тому, як на тих чи інших історичних етапах відбувався розвиток  освітніх та наукових явищ. Задля визначення цього у періоди, близькі до сучасності, відбувалися неодноразові дослідження та дискусії.

Дослідженнями  питань освіти та науки Київської  Русі займалися Б.О. Рибаков, у працях якого міститься інформація про освіченість різних станів суспільства та билинний епос, Д.С. Лихачов, В.М. Татищев тощо. Цілу працю присвятив цій темі С.А. Бабишин. Деякі відомості містяться в працях Б.Д. Грекова,                                   І.П. Крип’якевича,  І.С. Улуханова, М. Грушевського та багатьох інших.

З приводу існування на Русі шкіл вищого типу виникали гострі дискусії, учасниками яких були архієпископ Макарій, історики Ф.І. Леонтович ,                      Є.Є. Голубинський , а також В.М. Татищев та М. Грушевський.

Все це є свідченням глибокого інтересу до теми освіченості суспільства, а також підтверджує її актуальність.

 

ІІ. Освіта

  1. 1.     Писемність

Писемність є невід’ємною частиною культури будь-якого народу. Вона виникає тоді, коли в результаті соціально-економічного та культурного розвитку в ній з’являється потреба. Проблема походження слов’янської писемності досі не з’ясована. Причиною того є недостатність джерел і те, що існує дві слов’янські азбуки: кирилиця та глаголиця . Яка з них є давнішою і яку винайшов слов’янський просвітник Кирило — ось ті питання, що хвилюють славістів у всьому світі.[1]

Кирилиця — писемність, що відома за книжними пам’ятками ХІ-ХІІ ст. ЇЇ азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських . Глаголиця має складне накреслення літер у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. ЇЇ азбука складається з 39 літер.[2]

На початку Х ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр зробив першу спробу встановити етапи виникнення та розвитку слов’янської писемності: коли слов’яни були язичниками, вони не мали книг, коли стали християнами, то почали користуватися латинськими та грецькими літерами; потім Бог послав слов’янам Кирила, який винайшов для них азбуку.[3]

Виникнення писемності у східних слов’ян було зумовлене об’єктивними причинами, необхідністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв’язки).[4]

Виникненню писемності у східних слов’ян  сприяло два головних чинники: 1) поява держави; 2)проникнення християнства, яке було тісно пов’язане з використанням писемності для релігійних потреб. Писемність була необхідна державі для функціонування її інститутів.[5]

Питання походження східнослов’янської писемності досить складне. Тривалий час її виникнення пов’язували  з церковною реформою князя Володимира в 988 р. Але писемність на Русі з’явилася значно раніше, чому є переконливі докази.[6] У «Паннонському житії» Константина Філософа (Кирила) (827-869рр.) повідомляється, що під час поїздки на Хазарію він бачив «Євангеліє» і «Псалтир», написані руськими письменами 858р.[7]

Найважливішим джерелом писемності язичницьких  часів є договори Русі з греками 911, 944, 970 рр. Олега, Ігоря та Святослава. Договори були написані

двома мовами: грецькою та руською.[8] Договір Олега був укладений болгарською мовою, але справлений в Києві, а Ігоря уже списаний тодішньою українською мовою.[9]

Розвиток писемності тісно пов’язаний з мовою. Разом з писцями, священниками, перекладачами  на Русь надходили  так звані кирило-мефодіївські переклади, написані старослов’янською мовою. Переписування їх місцевими писарями призвело до появи книжок, писаних церковнослов’янською мовою , київської редакції .[10]

 

2.  Книги та основні центри їх написання та виготовлення

Важливе значення для освіти та науки мала книга. Найдавніші книги писалися на тонкій шкірі — пергаменті. Спершу використовували пергамент з ослячої шкіри, що відзначався тонкістю  і білістю та завозився з Греції та Азії. Потім і в нас навчилися робити пергамент з телячої шкіри.[11] Писали гусиним пером. Чорнила виготовлялися із старого заліззя, дубової чи вільхової кори, відрізнялися бурим відтінком. Книги переписувалися повільно, гарним письмом. Букви писалися прамо з правильними лініями і заокругленнями.[12]

Для продовження та поглиблення освіти, а також для самоосвіти, служили бібліотеки. Вони були введені в руські монастирі разом зі студійським монастирським уставом.[13]Особливо високого рівня переписування  й перекладання книг досягло за часів Ярослава Мудрого, який поставив його на рівень державної справи. У 1037р. При Софіївському соборі була заснована бібліотека: «Ярослав же цей, як уже сказали, мав любов до книг і багато переписав їх і зібрав у церкві святої Софії»[14]. Організація цієї бібліотеки — важлива культурно-історична подія , яка свідчить про нагромадження в той час значної кількості книг. У книгосховищі зберігалися , головним чином, літургійні книжки, необхідні для відкриття нових єпископій та будівництва храмів. У бібліотеці були книги і для світського читання , тут також зберігалися державні документи: договори, князівські грамоти тощо. При бібліотеці існувала майстерня- скрипторій, де переписувалися й перекладалися книги з іноземних мов, продовжувалося київське літописання.[15] Крім книгосховища при Софіївському соборі, дещо пізніше виникла бібліотека при Києво-Печерському монастирі, до якої ввійшли багато книг, зібраних Миколою Святошею — одним з ченців монастиря. Незабаром з’явилися бібліотеки і в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Білгороді, Турові, Галичі та інших містах.[16]  Існували також приватні бібліотеки, які мали, крім Миколи Святоші, волинський князь Володимир Васильович  та чернець Григорій (середина ХІІ ст.).[17]

Про книгописання на Русі є згадки і в літописі «Повість времних літ»: «І любив Ярослав церковні статути, і попів любив дуже, особливо ж любив чорноризців. І до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, і переклали вони із грецької на словенську мову і письмо. І написали вони багато книг, і славу цим здобули, за їхніми книгами повчаються вірнії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова».[18] Книжна наука в літописі порівнюється зі збиранням урожаю: «Так, неначе один хтось виоре землю, а другий посіє, а інші — пожинають і споживають страву неоскудну, так і це. Адже батько його Володимир землю розорав і спушив, тобто хрещенням просвітив. Цей же Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, приймаючи науку книжну.»[19] «Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної», — говорить літопис. З цього можна зробити висновок, що книги на Русі користувалися особливою пошаною та популярністю.

Виходячи з усього вище сказанного можна виділити на Русі  три основні освітні центри:

  • Софійський собор;
  • Києво-Печерський монастир;
  • Михайлівський Видубицький монастир.

Саме з Софійського собору вийшли знамените Реймське Євангеліє,

Остромирове Євангеліє , Ізборники 1073 і 1076 рр., Мстиславове Євангеліє.[20]

В ХІІ-ХІІІ ст. кількість освітніх центрів збільшується.Поряд з Києвом і Новгородом виступає Ростов і Суздаль, Смоленськ, Полоцьк, Чернігів, Галич.[21]

Важливе значення також мають архіви. При церкві святого Іллі в Києві зберігалися архівні документи. При інших церквах в більшій чи меншій мірі збереглися записи про різні випадки, осіб. В цьому відношенні дуже цікавим є і Софійський собор, адже саме тут відбувалося сходження князя на стіл, різні переговори.[22]

Боровець І. Розвиток освіти та науки в Київській Русі

Залишити відповідь

5 visitors online now
5 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 14 at 03:09 am UTC
This month: 30 at 08-16-2017 07:40 am UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Боровець І. «Опис Харківського намісництва» (1785 р.)

Боровець І. «Опис Харківського намісництва» (1785 р.) історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія України, історія Нового часу,...

Боровець І. Міста-замки в Київській Русі

Боровець І. Міста-замки в Київській Русі

Close