4 682 views

Боровець І. «Опис Харківського намісництва» (1785 р.)

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія України, історія Нового часу, Харківщина, етнографічні джерела.

 

План

Вступ

  1.                 I.            «Опис Харківського намісництва»: проблеми досліджень.
  2.              II.             Палеографічні відомості, структура.
  3.           III.            Етнографічні відомості.

Висновки

 

Вступ

Для дослідження культури, побуту та звичаїв населення, його господарства, тобто дослідження етнографії, науковці використовують чимало джерел. Всі вони розподіляються на групи та мають досить важливе значення, звичайно у відповідності до вмісту даних.

Загалом етнографічні джерела можна виділити 4 основні їх категорії.

1. Письмові свідчення - клинописи, літописи, хроніки, записи мандрівників та письменників, щоденники, майнові описи, судові звіти, "подимні" переписи населення, люстрації, топографічні описи, історико-статистичні описи єпархій та ін. Певні етнографічні знання існували ще в Київській Русі. Їхня кількість постійно зростає з ходом історичного розвитку.

2. Особливу категорію етнографічних джерел складають образотворчі та графічні матеріали: малюнки, скульптура, барельєфи, пластика, фрески, іконографія. Більш конкретну інформацію містять малюнки на побутові теми та  замальовки дослідників-народознавців.

3. Своєрідним етнографічним джерелом є плани та карти, котрі дають уявлення не тільки про контури України та народи, що її населяли, а й про її етнографічне розмаїття, регіональну символіку та зовнішній вигляд мешканців різних регіонів.

4. Музейні зібрання, крім пізнавальної цінності, дають можливість проводити порівняльно-типологічне вивчення явищ народної культури, виявляти їхню динаміку, закономірності розвитку та генетичне коріння.

Зазвичай найбільше відомостей ми знаходимо саме в письмових джерела. Саме тому метою даної роботи є виявлення етнографічних відомостей в «Описі Харківського намісництва». Крім того, важливим є з’ясувати те, що це за письмове джерело і яке його походження.

 

І. «Опис Харківського намісництва»: проблеми досліджень

Серед описово-статистичних джерел з історії України важливе місце займають описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. Фактично в них вперше була зроблена спроба охарактеризувати один з важливих регіонів українських земель, відомий під назвою Слобідської України. Нині ця територія входить до складу Харківської і Сумської областей України і частково Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії. Враховуючи те, що Слобідська Україна стала активно заселятися з часу визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетського панування за створення власної держави, описи Харківського намісництва дозволяють відтворити стан заселення та господарського освоєння краю на кінець 70 — середину 90-х років XVIII ст. На сьогодні відомі три описи Харківського намісництва:

1. Топографічний опис Харківського намісництва 1785 року

2. Топографічний опис Харківського намісництва 1787 року

3. Топографічний опис Харківського намісництва з історичною передмовою.

Два останніх описи публікувалися у різний час. Щодо першого документу, то він у другій половині XIX ст. вважався втраченим. Публікація всіх трьох описів та інших тісно пов'язаних з ними документів в одній книзі дозволить встановити не лише їх походження та підсумувати результати тривалої дискусії з цього приводу, але й показати їх взаємовідношення, достовірність інформації, яку вони містять тощо.

Харківське намісництво, як окрема адміністративно-територіальна одиниця, проіснувало фактично з 1780 до кінця 1796 р. Згідно з указом від 12 грудня 1796 р. йому не лише поверталася попередня назва — Спобідсько-Українська губернія, а й територія, яку вона займала до створення намісництва. Виникнення намісництва пов'язане з запровадженням у життя «Учреждения для управлення губерний Всероссийской империн» (1775 р.). Ліквідація залишків попереднього автономного управління на території імперії взагалі і на Україні зокрема викликали значний інтерес не тільки членів уряду Катерини II ,а й самої імператриці до стану новостворених намісництв та губерній. Тому у листопаді 1777 р. , після ознайомлення з короткими описами Воронезької і Московської губерній, Сенат запропонував усім губернаторам та намісникам скласти описи довірених їм територій.

Оскільки на той час розгорнулось інтенсивне економіко-географічне вивчення країни, проводилося межування земель і на цій основі створення атласів намісництв і губерній, зібрати на місцях матеріал, необхідний для таких описів, не становило особливих труднощів. Порівняння різних описів дозволяє зробити висновок, що значно більше зусиль вимагало зведення цього матеріалу в єдину довідку, тобто створення опису. Щоб прискорити цю роботу, за розпорядженням імператриці було створено спеціальну комісію на чолі з членом Академії наук та мистецтв П, О. Соймоновим. Основне її завдання полягало в зібранні описів губерній ї створенні на їх основі загального опису Російської імперії.

З метою уніфікації роботи над створенням описів намісництв, комісією було розроблено спеціальну анкету (план) опису намісництва і на початку 1784 р. розіслано намісникам та губернаторам. І.Катаєв, вивчаючи методику підготовки описів, дійшов висновку, що в тих намісництвах, де були кваліфіковані кадри, губернатори і намісники переважно доручали їм написання описів, а там, де таких не виявилось, описи складалися в губернських та намісницьких канцеляріях під безпосереднім наглядом їх керівників. У таких випадках, на думку автора, робота не виходила за межі адміністративного збору відомостей i приведення їх в систему, в одне ціле в канцелярії губернатора. Згідно з його ж спостереженнями, складені таким чином описи відрізняються лаконічністю і сухістю викладу матеріалу, являючи собою більш-менш точні відповіді на запитання анкети. В кінці таких описів містяться підписи губернаторів та їх секретарів. До них І. Катаєв відносив, зокрема, опис Харківського намісництва 1785 р.

Нині відомі три списки цього опису, в той час як Д.І. Баталій у передмові до видання опису Харківського намісництва 1788 р. вважав список 1785 р. втраченим. У зв'язку з цим стає зрозумілим, чому в дослідженнях другої половини XIX ст. наявні посилання лише на описи 1787 та 1788 рр. , хоча вчений відзначав, що дослідники першої половини XIX ст. , зокрема  Срезневський та Ф.Гумелівський, користувалися описом 1785 р. Широке використання опису 1788 р. обумовило його джерелознавче вивчення. Основна увага дослідників зосереджувалась на з'ясуванні його походження та достовірності вміщеної у ньому інформації. Посилаючись на «Словарь русских светских писателей» Є.Болховітінова, який особисто був знайомий з автором опису, дослідники приписували його авторство вихованцю Харківського духовного колегіуму (пізніше став директором Харківського народного училища) О. Переверзєву.    Д. Багалій у передмові до видання цього опису вказував, що на зворотній стороні титульного аркушу першого видання, що належало бібліотеці Харківського університету, був зроблений напис: «Топографическое описание Харьковского наместничества..., соч.Переверзева».

У 1886 р, М. Черняєв, посилаючись на «Відомість цензора, префекта Московської словяно-греко-латинської академії ігумена Мойсея», опубліковану П. Бартиєвим у збірнику «Осьмнадцатьій век», висунув припущення, що опис

складений капітаном М. Загоровським. З цим висновком погодився ряд інших дослідників, редакторів довідкових видань, в тому числі Д. Багалій та І. Катаєв. Однак Д. Багалій у передмові до видання цього опису писав,що хоча питання про автора опису 1788 р. можна вважати формально вирішеним, проте залишаються не з'ясованими такі його аспекти, як відношення М, Загоровського до Харківського краю і про джерело відомостей для складання опису. Учений висунув припущення, що М, Загоровський міг взяти на себе авторство з міркувань цензурного характеру, або ж йому фактичний матеріал для опису доставив І. Переверзєв.

М. А. Литвиненко, погоджуючись з тим, що опис 1788 р. складений Переверзєвим, стверджує, що опис 1785 р. складений капітаном армії М.Загоровським за дорученням генерал-губернатора В. Чєрткова. Свій висновок вона аргументує тим, що цей опис має своєрідну структуру (для нього характерна лаконічність відповідей на запитання анкети), що його автор презирливо ставився до місцевого населення, його мови, традицій тощо. Слід зауважити, що всі висновки про походження описів та їх взаємозв'язок робилися без глибокого аналізу літератури та джерел, що стосувалися проблеми, навіть без порівняння самих текстів описів. Лише Д. Багалій зробив вперше спробу порівняти текст опису 1788 р. з текстом короткого опису 1787 р.

На підставі текстового аналізу та шляхом порівняння деяких кількісних показників він встановив не лише те спільне, що характеризує описи 1787,   1788 рр., але й їх специфіку, яка, на думку автора, обумовлювалася часом складання пам'яток. Вчений допускав, то в основу цих описів був покладений офіційний опис 1785 р.- 1 і що опис 1788 р. підготовлений за зразком опису Чернігівського намісництва, план складення якого розробив О. Шафонський. Оскільки всі українські намісництва знаходилися у підпорядкуванні генерал-губернатора П. Румянцева-Задунайського,то цей план надійшов і в Харківське намісництво.

Однак при порівнянні описів 1787 і 1788 рр. переконуємось, що їх об'єднує лише перша частина, тобто історична довідка про минуле краю, а щодо постановки запитань, то опис Чернігівського намісництва О. Шафонського повністю співпадає з описом Харківського намісництва 1785 р. , за винятком трьох додаткових питань, які, очевидно, вніс у план сам автор, виходячи з особливостей Чернігівського намісництва.

Боровець І. «Опис Харківського намісництва» (1785 р.)

Залишити відповідь

6 visitors online now
6 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 14 at 02:03 am UTC
This month: 36 at 07-13-2017 08:49 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Боровець І. Міста-замки в Київській Русі

Боровець І. Міста-замки в Київській Русі

Боровець І. Краєзнавчі дослідження Чернігівщини та Полтавщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Боровець І. Краєзнавчі дослідження Чернігівщини та Полтавщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Close