6 034 views

Боровець І. «Опис Харківського намісництва» (1785 р.)

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія України, історія Нового часу, Харківщина, етнографічні джерела.

 

План

Вступ

  1.                 I.            «Опис Харківського намісництва»: проблеми досліджень.
  2.              II.             Палеографічні відомості, структура.
  3.           III.            Етнографічні відомості.

Висновки

 

Вступ

Для дослідження культури, побуту та звичаїв населення, його господарства, тобто дослідження етнографії, науковці використовують чимало джерел. Всі вони розподіляються на групи та мають досить важливе значення, звичайно у відповідності до вмісту даних.

Загалом етнографічні джерела можна виділити 4 основні їх категорії.

1. Письмові свідчення - клинописи, літописи, хроніки, записи мандрівників та письменників, щоденники, майнові описи, судові звіти, "подимні" переписи населення, люстрації, топографічні описи, історико-статистичні описи єпархій та ін. Певні етнографічні знання існували ще в Київській Русі. Їхня кількість постійно зростає з ходом історичного розвитку.

2. Особливу категорію етнографічних джерел складають образотворчі та графічні матеріали: малюнки, скульптура, барельєфи, пластика, фрески, іконографія. Більш конкретну інформацію містять малюнки на побутові теми та  замальовки дослідників-народознавців.

3. Своєрідним етнографічним джерелом є плани та карти, котрі дають уявлення не тільки про контури України та народи, що її населяли, а й про її етнографічне розмаїття, регіональну символіку та зовнішній вигляд мешканців різних регіонів.

4. Музейні зібрання, крім пізнавальної цінності, дають можливість проводити порівняльно-типологічне вивчення явищ народної культури, виявляти їхню динаміку, закономірності розвитку та генетичне коріння.

Зазвичай найбільше відомостей ми знаходимо саме в письмових джерела. Саме тому метою даної роботи є виявлення етнографічних відомостей в «Описі Харківського намісництва». Крім того, важливим є з’ясувати те, що це за письмове джерело і яке його походження.

 

І. «Опис Харківського намісництва»: проблеми досліджень

Серед описово-статистичних джерел з історії України важливе місце займають описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. Фактично в них вперше була зроблена спроба охарактеризувати один з важливих регіонів українських земель, відомий під назвою Слобідської України. Нині ця територія входить до складу Харківської і Сумської областей України і частково Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії. Враховуючи те, що Слобідська Україна стала активно заселятися з часу визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетського панування за створення власної держави, описи Харківського намісництва дозволяють відтворити стан заселення та господарського освоєння краю на кінець 70 — середину 90-х років XVIII ст. На сьогодні відомі три описи Харківського намісництва:

1. Топографічний опис Харківського намісництва 1785 року

2. Топографічний опис Харківського намісництва 1787 року

3. Топографічний опис Харківського намісництва з історичною передмовою.

Два останніх описи публікувалися у різний час. Щодо першого документу, то він у другій половині XIX ст. вважався втраченим. Публікація всіх трьох описів та інших тісно пов'язаних з ними документів в одній книзі дозволить встановити не лише їх походження та підсумувати результати тривалої дискусії з цього приводу, але й показати їх взаємовідношення, достовірність інформації, яку вони містять тощо.

Харківське намісництво, як окрема адміністративно-територіальна одиниця, проіснувало фактично з 1780 до кінця 1796 р. Згідно з указом від 12 грудня 1796 р. йому не лише поверталася попередня назва — Спобідсько-Українська губернія, а й територія, яку вона займала до створення намісництва. Виникнення намісництва пов'язане з запровадженням у життя «Учреждения для управлення губерний Всероссийской империн» (1775 р.). Ліквідація залишків попереднього автономного управління на території імперії взагалі і на Україні зокрема викликали значний інтерес не тільки членів уряду Катерини II ,а й самої імператриці до стану новостворених намісництв та губерній. Тому у листопаді 1777 р. , після ознайомлення з короткими описами Воронезької і Московської губерній, Сенат запропонував усім губернаторам та намісникам скласти описи довірених їм територій.

Оскільки на той час розгорнулось інтенсивне економіко-географічне вивчення країни, проводилося межування земель і на цій основі створення атласів намісництв і губерній, зібрати на місцях матеріал, необхідний для таких описів, не становило особливих труднощів. Порівняння різних описів дозволяє зробити висновок, що значно більше зусиль вимагало зведення цього матеріалу в єдину довідку, тобто створення опису. Щоб прискорити цю роботу, за розпорядженням імператриці було створено спеціальну комісію на чолі з членом Академії наук та мистецтв П, О. Соймоновим. Основне її завдання полягало в зібранні описів губерній ї створенні на їх основі загального опису Російської імперії.

З метою уніфікації роботи над створенням описів намісництв, комісією було розроблено спеціальну анкету (план) опису намісництва і на початку 1784 р. розіслано намісникам та губернаторам. І.Катаєв, вивчаючи методику підготовки описів, дійшов висновку, що в тих намісництвах, де були кваліфіковані кадри, губернатори і намісники переважно доручали їм написання описів, а там, де таких не виявилось, описи складалися в губернських та намісницьких канцеляріях під безпосереднім наглядом їх керівників. У таких випадках, на думку автора, робота не виходила за межі адміністративного збору відомостей i приведення їх в систему, в одне ціле в канцелярії губернатора. Згідно з його ж спостереженнями, складені таким чином описи відрізняються лаконічністю і сухістю викладу матеріалу, являючи собою більш-менш точні відповіді на запитання анкети. В кінці таких описів містяться підписи губернаторів та їх секретарів. До них І. Катаєв відносив, зокрема, опис Харківського намісництва 1785 р.

Нині відомі три списки цього опису, в той час як Д.І. Баталій у передмові до видання опису Харківського намісництва 1788 р. вважав список 1785 р. втраченим. У зв'язку з цим стає зрозумілим, чому в дослідженнях другої половини XIX ст. наявні посилання лише на описи 1787 та 1788 рр. , хоча вчений відзначав, що дослідники першої половини XIX ст. , зокрема  Срезневський та Ф.Гумелівський, користувалися описом 1785 р. Широке використання опису 1788 р. обумовило його джерелознавче вивчення. Основна увага дослідників зосереджувалась на з'ясуванні його походження та достовірності вміщеної у ньому інформації. Посилаючись на «Словарь русских светских писателей» Є.Болховітінова, який особисто був знайомий з автором опису, дослідники приписували його авторство вихованцю Харківського духовного колегіуму (пізніше став директором Харківського народного училища) О. Переверзєву.    Д. Багалій у передмові до видання цього опису вказував, що на зворотній стороні титульного аркушу першого видання, що належало бібліотеці Харківського університету, був зроблений напис: «Топографическое описание Харьковского наместничества..., соч.Переверзева».

У 1886 р, М. Черняєв, посилаючись на «Відомість цензора, префекта Московської словяно-греко-латинської академії ігумена Мойсея», опубліковану П. Бартиєвим у збірнику «Осьмнадцатьій век», висунув припущення, що опис

складений капітаном М. Загоровським. З цим висновком погодився ряд інших дослідників, редакторів довідкових видань, в тому числі Д. Багалій та І. Катаєв. Однак Д. Багалій у передмові до видання цього опису писав,що хоча питання про автора опису 1788 р. можна вважати формально вирішеним, проте залишаються не з'ясованими такі його аспекти, як відношення М, Загоровського до Харківського краю і про джерело відомостей для складання опису. Учений висунув припущення, що М, Загоровський міг взяти на себе авторство з міркувань цензурного характеру, або ж йому фактичний матеріал для опису доставив І. Переверзєв.

М. А. Литвиненко, погоджуючись з тим, що опис 1788 р. складений Переверзєвим, стверджує, що опис 1785 р. складений капітаном армії М.Загоровським за дорученням генерал-губернатора В. Чєрткова. Свій висновок вона аргументує тим, що цей опис має своєрідну структуру (для нього характерна лаконічність відповідей на запитання анкети), що його автор презирливо ставився до місцевого населення, його мови, традицій тощо. Слід зауважити, що всі висновки про походження описів та їх взаємозв'язок робилися без глибокого аналізу літератури та джерел, що стосувалися проблеми, навіть без порівняння самих текстів описів. Лише Д. Багалій зробив вперше спробу порівняти текст опису 1788 р. з текстом короткого опису 1787 р.

На підставі текстового аналізу та шляхом порівняння деяких кількісних показників він встановив не лише те спільне, що характеризує описи 1787,   1788 рр., але й їх специфіку, яка, на думку автора, обумовлювалася часом складання пам'яток. Вчений допускав, то в основу цих описів був покладений офіційний опис 1785 р.- 1 і що опис 1788 р. підготовлений за зразком опису Чернігівського намісництва, план складення якого розробив О. Шафонський. Оскільки всі українські намісництва знаходилися у підпорядкуванні генерал-губернатора П. Румянцева-Задунайського,то цей план надійшов і в Харківське намісництво.

Однак при порівнянні описів 1787 і 1788 рр. переконуємось, що їх об'єднує лише перша частина, тобто історична довідка про минуле краю, а щодо постановки запитань, то опис Чернігівського намісництва О. Шафонського повністю співпадає з описом Харківського намісництва 1785 р. , за винятком трьох додаткових питань, які, очевидно, вніс у план сам автор, виходячи з особливостей Чернігівського намісництва.

Таким чином, розбіжність поглядів щодо походження описів Харківського намісництва та відношення між ними, змушують зосередити увагу на цих питаннях перш, ніж перейти до характеристики самих пам'яток.

Наявні література та джерела, більшість з яких приводиться в запропонованому читачеві виданні, в першу чергу тексти самих описів, дозволяють стверджувати:

1. Опублікований у 1788 р. опис складений І. Переверзєвим. Про це говорять перш за все структура опису та доступність викладу матеріалу, завершеність думок та аргументація висновків. Наявні в кінці деяких сторінок примітки свідчать не тільки про вміння пояснити окремі слова, більш детально розкрити важливі події, локалізувати їх, а й говорять про добре знання історії краю, особливостей побуту та матеріальної культури його населення. Вільне володіння автором науковою термінологією, вірне розуміння умов та особливостей формування української народності і її мови, свідчать про його освіченість. Це дає підстави стверджувати, що автор опису Харківського намісництва 1788 р. та «Коротких правил російського правопису, вибраних з різ­них граматик...» — одна особа. Щодо М. Загоровського, то слід погодитися з укладачами «Сводного каталога русской книги XVII I века», що його функції звелися лише до передачі рукопису і видрукованого екземпляру з друкарні на

підпис цензорові. Цей висновок, на наш погляд, не може викликати сумнівів тому, що за період з лютого 1786 до грудня 1787 р. , крім «Топографічного опису Харківського намісництва», він доставив цензору ще вісім світських та церковних книг, у тому числі і переведених з різних мов народів світу. Зважаючи на те, що в цензорській відомості після назви книги йде запис: «Сію книгу въ оригиналъ и печатной экземпляръ доставилъ цензору и не прежде выпускать, пока на то письменное дозволене не получу, капитанъ                         Н.  Загоровский», можна припустити, що Загоровський не лише доставляв книги на підпис цензору, а й відповідав за дотримання друкарнею умов цензурного режиму. Тому немає ніяких підстав вважати його автором будь-якого з описів Харківського намісництва.

Враховуючи те, що віддрукований примірник опису Харківського намісництва і його оригінал поступили на підпис цензору в лютому 1787 р.  є всі підстави вважати, що складений вій не пізніше 1786 р. Якщо взяти до уваги, що в

загальному описі намісництва замість слів «намісництво», «повіт» вживаються слова «губернія», «округь», то можна припустити, що робота над складенням опису розпочалася ще до відкриття намісництва, або незабаром після реорганізації губернії в намісництво, коли ще нетвердо увійшла в ужиток нова адміністративна система, а разом з нею і нова термінологія. Не виключена можливість того, що Переверзєву було доручено офіційними особами скласти опис намісництва, тим більше, що така робота, як уже відзначалося, велась на місцях. Оскільки структура цього опису не відповідає розісланому П.Соймоновим плану, то можна допустити, що основна робота над його створенням була проведена до весни 1784 р. Близькість змісту першої частини опису Переверзєва з описом Шафонського свідчить, що вони користувалися єдиним планом, котрий, можливо, був розроблений в канцелярії Румянцева-Задунайського. Після того, як поступив план від П. Соймонова, О. Шафонський, який розпочав роботу над описом пізніше, написав його згідно з отриманим планом, а Переверзєв не став переробляти свого опису і направив його в такому вигляді в намісницьку канцелярію, де під наглядом генерал-губернатора В. Чєрткова та за безпосередньою участю секретаря В, Антоновича й інших відповідальних осіб був складений новий опис.

Цей висновок можна зробити не лише на підставі листів В.Чєрткова                     П. Соймонову, а й шляхом порівняння текстів загального нарису намісництва в описах 1788 і 1785 р. В чорновому описі 1785 р. співпадають початкові відомості про кількість населення з даними опису 1788 р. В обох описах вказується, що вони подаються на підставі матеріалів IV ревізії . У біловому варіанті опису 1785р. кількість чоловіків дещо більша, а кількість жінок залишилась попередньою. Це сталося тому, що в бідовий варіант внесли корективи згідно поточного обліку чоловіків, який був більш точним і вівся постійно, оскільки вони обкладались подушним податком. Майже співпадають, за винятком скорочень окремих місць в описі 1785 р. , нариси про м. Харків. Характерно, що в чорновому примірнику відомості про ріки, вписані в текст іншим почерком, а це значить, що вони вносились пізніше, очевидно,намісницьким землеміром, в канцелярії якого, звичайно, зосереджувались найбільш достовірні відомості з гідрографії намісництва. Таким чином, в обох описах найбільш близькими за змістом є загальні відомості про намісництво та відомості про м. Харків, Відомості про повітові міста та повіти в описі. I Переверзєва зведені в єдину коротку довідку, в той час як в описі 1785 р. вони подаються окремо у вигляді відповідей на 17 (опис міста) та 20 (опис повіту) запитань. Порівняння кількісних показників описів  дозволяє припустити, що:

1. Переверзєв міг використати для підготовки своєї праці i чорновий варіант опису 1785 р. або ті ж самі довідки з місць, якими користувалися укладачі чорнового варіанту офіційного опису.

2. Оскільки опис І. Переверзєва не був підтриманий з боку представників місцевої влади, то автор, маючи тісні зв'язки з видавництвом, можливо, навіть через того ж  Загоровського, постарався його як можна швидше опублікувати без свого прізвища. Текстові співпадіння описів 1788 і 1787 рр. дозволяють стверджувати, що вони мали спільний протограф, очевидно, початковий опис    І. Переверзева. Дещо меншу кількість чоловіків у останньому описі М. Литви­

ненко пояснює відтоком населення з Слобідської України з середині 80-х років XVIII ст.

Викладене дозволяє зробити найбільш вірогідний висновок, що всі три нині відомі описи Харківського намісництва мають один спільний протограф — опис, складений І. Переверзєвим, тобто це три різних списки одного і того ж опису. У той же час кожний з них мав своє функціональне призначення, що вплинуло на їх структуру, а різниця в часі завершення роботи над ними позначилась на відомостях про кількість чоловіків, які в офіційних описах подані на рік їх складення, а в описі І. Переверзєва відомості про кількість чоловіків, як і про число жінок, подані згідно з даними ревізії 1782 р. В цілому кожен опис — це оригінальна пам'ятка писемності XVIII ст., в якій відомості про Харківське намісництво зібрані відповідно до функціонального призначення. Якщо в описі І. Переверзєва 1788 р. , який з самого початку був розрахований на широкого читача, наявна коротка історична довідка про територію, яка у 1780 р, стала намісництвом, то в описі 1785 р. , що становив офіційну відповідь на запитання анкети, необхідності у такій передмові до основного викладу вже не було.

Що стосується опису 1787 р. , то, скоріш за все, він був складений в намісницькій канцелярії як пояснювальна записка до атласу намісництва. І хоча за змістом він ближче до опису І. Переверзєва, а в окремих місцях тексти обох описів повністю співпадають, проте відсутність м'якого знака в слові «Харков» наводить на думку, що його укладачі та автори опису 1785 р. одні й ті ж люди.

 

ІІ. Палеографічні відомості, структура

Описово-статистичні та картографічні матеріали збірника, ідо охоплюють період 70—90-х років XVIII ст., подаються переважно в хронологічній послідовності. Відкриває збірку опис, складений І. Переверзєвим. Враховуючи те, що рукопис цього опису не виявлений, подається він згідно з публікацією 1888 р. , звіреною з першим виданням. При цьому зберігаються всі особливості тексту, за винятком усунення кількох друкарських помилок та упрощення (наближення до сучасної пунктуації) розділових знаків.

Далі вміщено опис Харківського намісництва 1785 р., який подається за бідовим варіантом рукопису. Становить він окрему книгу форматом в Двійку, в якій, згідно з пагінацією, 162 аркуші, а фактично 167 . Папір книги нідерландського походження з водяним знаком «Рго раtrіа», обкладинка виготовлена з картону, а ребро обтягнуте шкірою, підфарбованою у коричневий колір. В зв'язку з тим, що з підготовкою опису поспішали і надсилали його       П. Соймонову частинами, він переписувався, за винятком першої частини, кількома писарями, що видно з порівняння манери письма, написання однієї і тієї ж букви. Наприклад, буква «Ь» зустрічається в чотирьох варіантах (і, ї, и). Разом з тим вони дотримувалися єдиних правил розміщення тексту на аркуші, які були запроваджені у чорновому варіанті.

В цілому опис переписаний чітким канцелярським почерком кінця XVIII ст., хоча з певною різницею в написанні одних і тих же слів. Наприклад, слово «Харків» у першій частині написане без м'якого знака, а в другій i третій частинах — з м'яким знаком і без нього. В цілому в тексті порівняно мало скорочень та виносів букв над рядок, спільних написань рядкових і надрядкових букв.

Останній топографічний опис подається за списком, що зберігається як текстове пояснення до «Атласу Харківського намісництва» - Написаний він красивим канцелярським почерком, розмір букв дещо більший звичайного, що надає тексту певної урочистості, характерної для пам'ятки в цілому, оскільки вона призначалася для Катерини її. Про причетність до підготовки цього опису офіційних осіб намісницької канцелярії, на пашу думку, свідчить той факт, що

слово «Харков», як і в описі 1785 р. , пишеться без м'якого знаку, хоча текст його в більшості місць співпадає з текстом опису І. Переверзєва, де це слово пишеться тільки з м'яким знаком. Матеріали, що дають можливість ознайомитися з ходом підготовки описів, станом справ у намісництві за весь час його існування, вміщено у «Матеріалах до історії складання описів». До них входять:

I. Листи П. О. Соймонова В. О. Черткову.

II . «Плань топографичєскому описанію».

Ш. Листи В. О. Черткова П. О. Соймонову.

IV. «Ведомость ись какихь именно городовь и у'ездов'ь Харьковское намастничество составлєно и сколько бьіло вь нихг душь на 1779 годь».

V. Юписаніе города Ахтьірки сь уездомг». VI . Опис міст Харківського намісництва 1796 року.

VI. «Ведомости по Харьковскому намтестничеству о имжеписанньїхь матеріяхть».

VII. Таблиці зведених кількісних показників описів.

До збірника включено:

І. Два листи П. О. Соймонова генерал-губернатору Воронезького і Харківського намісництв В. О. Чєрткову (від 31 січня 1784 р. та від 24 лютого того ж року). Обидва вони становлять копії, зроблені одночасно у Воронезькій губернській канцелярії. Про це свідчить наявність на них «скрепи» секретаря цієї канцелярії С. Лінницького. З цього напрошується висновок, що оригінал листів залишився у Воронезькій губернській канцелярії, а копії відправили до Харкова, завдяки чому вони збереглися у фонді губернського управління.

II . План топографічного опису.

III . Листи В. О. Черткова П, О. Соймонову від 11 серпня, ЗО вересня і 8 жовтня 1785 р.— це фактично супровідні пояснення до кожної з трьох частин опису, які в міру їх підготовки направлялись до канцелярії Катерини II.

IV. «Ведомость ись какихь именно городовь и уьздовь Харьковское намьчггничество составлено и сколько бьіло в нихь дуть на 1779 год» становить адміністративну довідку про число населених пунктів та кількість жителів, що переходили до складу новостворюваних повітів. Разом з описами міст та повітів намісництва вона становить в чорновому варіанті окрему справу родинного фонду Донець-Захаржевських Центрального державного iсторичного архіву УРСР у м. Києві.

V. «Описаніе города Ахтырки сь уездомь».

VI . Опис міст Харківського намісництва 1796 р. був складений на вимогу О. Б. Куракіна в зв'язку з реорганізацією намісництва в губернію.

VII . «Ведомости по Харьковскому намвстничеству о нижеписанннхь матеріяхь» — це фактично звіт губернатора Є. Щербініна за 1781 р.

Таким чином, вміщені у книзі пам'ятки відносяться до різних років. Наявна в них iнформація стосується здебільшого економіко-географічного стану намісництва в цілому, його міст та повітів, розвитку матеріальної та духовної культури.

 

ІІІ. Етнографічні відомості

Описи Харківського намісництва — це унікальні за змістом джерела, що містять відомості про адміністративно-політичний устрій, кількісний склад та соціально-етнічну структуру населення, його заняття, побут та культуру.

Якщо у першому описі головну увагу зосереджено на матеріальній та духовній культурі народів, що населяли територію намісництва, то укладачі офіційного опису проходять мимохідь цих питань, їх більше цікавлять кількісні показники по намісництву в цілому, а також в масштабах міста і повіту. І. Переверзев не тільки виніс ці показники у заключну частину опису, а й прагнув якомога менше обтяжувати ними читача взагалі. Він виступає не як безпристрасний свідок, а як патріот, громадянин, що є поборником нових форм господарювання, розвитку міст як осередків ремесла і торгівлі, хоча він проти розпаду великих сільських, патріархальних родин, котрі мають більше можливостей для раціонального ведення господарства в умовах низького їх технічного оснащення.

В «Описі Харківського намісництва з передмовою» дається пояснення виникненню української мови (правда відповідно до тогочасної ідеології вона подається як діалект) Відмінності в порівнянні з російською мовою пояснюються через перебування українських територій під владою різних країн: Литви, Польщі, татар, Угорщини.

Зачіпають описи і питання релігії, починаючи з утисків православної церкви поляками.

Житлобудування, хатнє начиння: Цікаві відомості подаються щодо будівництва жител. Автор говорить: «Украинцы на построеніе жилыхъ покоевъ и всякаго хоромнаго строенiя не много употребляютъ бревенъ, не дѣлаютъ они построекъ высоко въ закатъ». За його словами побудову цілісних дерев’яних споруд можуть собі дозволити лише дворяни та статні люди. Інші ж будують житла  використовуючи глину, хворост та в якості опор дерев’яний каркас. Такі житла надійніші, тому що при отопленні не пріють так, як ті, що з дерева.

Для освітлення приміщень використовувались черепки, в яких могли спалювати сало, або конопляну олію (каганець). Могли також робити спеціальні факели з трави, що горять яскраво та без диму.

Для опалення жител використовували, крім дров, ще й солому.

Рідко який будинок мав менше трьох засклених вікон.

В якості хатніх меблів постають лавки та нари, що стояли попід стінами. Також в хаті були довгі та вузькі столи. І невід’ємною частиною інтер’єру буди ікони на покуті.  В багатших оселях могли бути скрині на ніжках.

В описі йдеться також про традиції українців при облаштуванні своїх садиб обсаджувати їх деревами. Самі поселення досить великі за розмірами.

Господарство: В описі подається два види обробітку землі:

  • Хліборобство. Воно є  співрозмірним земельним площам та кількості жителів. Хліборобство характеризується великими об’ємами вирощування озимини та гречаної крупи, що пов’язується автором з необхідністю забезпечення війська, потребами винокурень. Хоча можна сказати, що ярі культури вирощуються все ж частіше за озимину, на що впливають природні умови (суворі зими).

Що ж до методів обробітку землі, то населення використовувало плуги, впрягаючи в них по 4, по 6, а то і по 8 волів в залежності від справності знаряддя, якості ґрунту та  сили тварин. Крім плугів використовували також рало та сохи (в тексті подається їх опис), проте ці знаряддя придатні лише або для обробітку м’яких ґрунтів, або для повторного обробітку земельної площі.

Під озимину обробіток полів проводиться у жовтні.

Крім того, у тексті наводить порядок висіву культур (початок в березні). З цього переліку ми можемо бачити різновиди культур:

  • Мак
  • Аніс
  • Ячмінь
  • Пшениця
  • Овес
  • Горох
  • Сочевиця
  • Просо
  • Конопля
  • Гречана крупа

Українці також обробляли і цілинні поля, також піклувалися про наявність сінокосів та пасовищ. В даному описі навіть поетапно розписується процес обробки зерна від збору до початку зберігання та використання.

  • Обробка землі в галузі розведення плодових дерев – садівництво: «Здѣсь-то собираемы бываютъ въ лѣсахъ яблоки, груши и другіе древесные плоды, разными предохранительными способами къ употребленію предуготовляемые; здѣшнихъ рукъ труды услаждаютъ многихъ странъ вкусы садовыми яблоками, бергамотами, дулями, гливами, вишнями, сливами и черносливомъ; отсюда довольствуются околичныя и отдаленныя жилища огородными къ нужной пищѣ служашими растеніями, такожъ огурцами, арбузами, дынями и пр.».

Висновки про  глибинність опису можемо робити на основі наявності не лише розповіді про скотарство, а й порівняння цього виду заняття із землеробством.

Отже, скотартво:

  • Ø Описи заготівлі корму;
  • Ø Зв’язок із землеробством;
  • Ø Догляд
  • Ø Види худоби: Велика рогата та вівці

Сім’я:

v Можливість відходу дітей (синів) від сім’ї – створення власної.

  • За умови наявності при батьках 2 робочих осіб.
  • За умов формування власної сім’ї; необхідність батьківського благословення, за власним бажанням та з відому сільського начальника.

Одяг:

  • Ø Характеристика взуття: «Одному человѣку для обуви на годъ потребно до 400 самыхъ лучшихъ и прямыхъ трилетнихъ липовыхъ стволовъ». Крім дерев’яного взуття є згадки про взуття зі шкіри.
  • Ø Одяг: кафтани, свити, шаровари.
  • Ø Описи одягу вищих верств.
  • Ø Описи одягу дівчат: кафтани, хустки, стрічки (описи зачіски), плахти.
  • Ø Якість сукна залежить від статків.

Посуд:

  • Ø Виготовлення посуду з дерева: «Старыя одупленѣвшія на корняхъ липы употребляются по вычисткѣ для домашней посуды».
  • Ø Виготовлення посуду гончарами: «большею же частію помуравливают ремесленники кувшины и блюды».

 

Промисли: Наявні описи бжолярства:

  • Техніка виготовлення вуликів: «Старыя одупленѣвшія на корняхъ липы употребляются по вычисткѣ и на ульи для пчелинаго заводу».
  •  Характеристика вигляду вуликів.
  • Винокурні: опис промислу.

Ремесло: зазвичай поширюється на територіях, що не дуже придатні для землеробства чи скотарства. Також маємо перелік ремісничих професій: «На тѣсныхъ между лѣсами земляхъ обитаютъ тертичники, гонтари, колесники, бочары, столяры, гончары, корзинщики, кожевники, чеботари, сыромятники, скорняки, шерстобиты, ткачи, портные, сѣдельники, которыили по тѣснотѣ земель никакого хлѣбопашества не имѣютъ, или содержатъ малое количество, а во время жатвы отлучаются зажинать хлѣба въ степны мѣста.» Крім переліку професій маємо детальні описи діяльності. Згадується також мідники, ковалі, гончарі. Також є відомості про ремісничі цехи.

Хоча в описах дається така гарна характеристика господарства та матеріальної культури, їх увага не обминула і питання відпочинку та забав. Так говориться про гучне проведення весіль, любов народу до пісні та гри на музичних інструментах. В контексті забав розкривається і питання їжі та напоїв. Сюди відноситься вино. При описі культури харчування розповідається про  квас,  хліб, борщ, холодець, вареники, м’ясо свійських тварин та дичини, сушене, соління, сало, сир.

Свята: Про свята говориться, що люди придумали їх чимало. Ці свята існують разом з давно існуючими релігійними. Так іде мова про Зелену неділю, що має відголосок язичництва. Крім того, описується хід святкувань: ходіння жінок та чоловіків по вулицях з оркестром.

Згадки Різдва, дня Св. Пантелеймона. Іменини святкують рідко, а масляницю ніколи. На хрестини кликали тільки родичів, весілля були ж гучними та багатолюдними. Є описи також дівочих обрядів та традицій.

Крім всього іншого опис містить в собі легенду про заснування Харкова: «За подлинно неизвестно, но естьли поверить молве, то на сем месте завел себе хутор некто из зажиточных малороссиян, но кто он был таков, откуда и когда, о том сведений нет, именем Харитон, а по просторечию Харько, от котораго якобы сей город и река звание свое получили».

 


Висновки

Описи Харківського намісництва досить важливі джерела вивчення відомостей про Слобідську Україну. В ньому міститься чи не найбільша кількість інформації, порівнюючи з іншими джерелами. Опис увібрав в себе чимало різнопланового матеріалу, що дає більш-менш вичерпні дані стосовно географії, економіки та культури краю.

Щодо етнографічного матеріалу, то вичерпні відомості були дані в описі саме завдяки формуванню П. О. Соймоновим “Плана   топографического     описания    наместничества”  , що   складався    з  трьох   розділів,   які  містили    61 запитання.  У    першому     розділі,  присвяченому      загальній  характеристиці     намісництва,  є  25 запитань, більшість  з  яких   мають  етнографічний  характер. Аналогічний характер мали і 3, 4, 17, 18 пункти третього розділу.

Знайомство з  програмою, надісланою 26  березня 1784  року  куп’янському  городничому  Плотнікову, показує, що вона складена з пунктів програми П.Соймонова, але дещо спрощена, проте суті не втратила.

Підбиваючи підсумок, потрібно сказати, що етнографічні відомості більше стосуються життя середніх прошарків населення. Це дає змогу скласти більш-менш цілісне уявлення про життя суспільства, тому що вищі прошарки населення у відсотковому співвідношенні складали невелику кількість в порівнянні з середнім людом. Автор описав     побут  тільки  широких  верств  населення,  присвятивши  пануючому  класові лише  кілька  рядків, мотивуючи  це так:   “Дворянство  и  чиновные  люди  большею  частью  в  общежитии, нравах,   обычае    и   одежде,   как   мужской,   так   и  женский    пол,  да   и  во  всем    прочем,   подобны великороссийским”

Автор змістовно    і лаконічно   описував    житло,   одяг,  їжу,  звичаї  та  обряди    жителів   Слобідської  України.

Необхідно відмітити, що в 21 пункті опису вперше в дослідженнях

про Слобожанщину народ краю названо українцями.

 

Список джерел та використаної літератури

  1. Литвиненко М. А. «Топографическое описание Харьковского наместничества як джерело для вивчення історії Слобідської України другої половини XVII I ст.// Уi1\.— 1966.
  2. Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. Описово-статистичні джерела.– К.: Наукова думка, 1991.
  3.  Рубинштейн Н, Л. Топографические описання наместничеств и губерній XVII I в.— памятники географического и зкономического изучения России // Вопросьі географии.— М. , 1953.
  4. Ятищук О. Історіографія етнографічного дослідження Слобожанщини XVIII ст.
Боровець І. «Опис Харківського намісництва» (1785 р.)
Поділитись
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
8 visitors online now
8 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 36 at 02:34 am UTC
This month: 115 at 02-02-2019 04:41 pm UTC
This year: 151 at 01-03-2019 12:45 am UTC