Боровець І. Краєзнавчі дослідження Чернігівщини та Полтавщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.


2 836 views

Боровець І. Краєзнавчі дослідження Чернігівщини та Полтавщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія України, історія Нового часу,  Чернігівщина, Полтавщина.

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...2

Розділ І.Дослідницька діяльність клубів, товариств та конкретних постатей………………………………………………………………………………3

Розділ ІІДіяльність статистичних комітетів та земств.……………………7

Висновки……………………………………………………………………..12

Список використаної літератури……………………………………….......14


Вступ

 

Розвиток краєзнавчих досліджень – це важлива умова вивчення історико-географічних регіонів в структурі системи краєзнавства. Ці дослідження починають активніше здійснюватися вже з початком ХІХ ст. Це було зумовлене підвищенням інтересу до історії та культури окремих українських регіонів, виникненням дослідницьких осередків, діяльністю окремих науковці та аматорів.

З кожним роком дослідники все більше активізовували свою діяльність. Таким чином з’явився ряд робіт з вивчення як загального історичного процесу регіонів та культурного розвитку, так і з досліджень окремих цікавих історико-культурних пам’яток на їх території. Це стосується і досліджень Чернігівщини та Полтавщини.

Актуальність теми полягає в тому, щов умовах національно-культурного відродження України на сучасному етапі  виняткового значення набувають питання подальшого розвитку історичного краєзнавства, яке  відіграє важливу роль у формуванні національної самосвідомості, відродженні духовної культури українського народу, його патріотизму.

Метою реферату є висвітлення історико-краєзнавчих досліджень ХІХ-початку ХХ ст. на Чернігівщині та Полтавщині. Відповідно до цього поставлено такі завдання:

  • Виокремити конкретні особливості у розвитку краєзнавчих досліджень Чернігівщини та Полтавщини;
  • Розкрити особливості діяльності місцевих визначних осередків у проведенні досліджень;
  • Проаналізувати роль органів місцевого самоуправління та земств в сфері здійснення історико-краєзнавчих досліджень;
  • Показати роль в дослідженнях окремих постатей;
  • Визначити роль статистичних комітетів.

 

Розділ І. Дослідницька діяльність клубів, товариств та конкретних постатей

 

У дореволюційній історіографії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) авторами досліджень розвитку історичного краєзнавства були його сучасники – члени краєзнавчих товариств, засновники музеїв, меценати, фахівці з історії, етнографії, археології тощо. Історіографію цього етапу можна поділити на три групи.  До першої групи необхідно віднести роботи, які містять відомості про окремих дослідників-краєзнавців Лівобережної України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.[1] Ці праці, написані з приводу ювілеїв відомих вчених, мають незначний обсяг, тому краєзнавча діяльність представлена досить стисло і фрагментарно.

Друга група представлена працями, які є свого роду звітом про виконану безпосередньо авторами-сучасниками роботу в галузі історичного краєзнавства.

Ці роботи містять значний обсяг фактичного першоджерельного матеріалу щодо проведення окремих історико-краєзнавчих заходів, але практично позбавлені аналізу і необхідного історико-культурного контексту.

Література, яка складає третю групу, за своїм характером суттєво відрізняється від попередніх груп. Вона містить перші спроби дореволюційних дослідників висвітлити проблему становлення та розвитку окремих історико-краєзнавчих осередків Лівобережної України, а також охарактеризувати діяльність цих закладів.

Проблему розвитку музеїв Полтавщини, як історико-краєзнавчих осередків, вивчали В.Горленко, І.Зарецький, С.Кульжинський, М.Олеховський, І.Павловський.[2] Це були перші спроби дослідження розвитку цих музейних закладів, але ці роботи здебільшого не мали цілісного характеру. Значну увагу дореволюційних дослідників привертала також історія музейної справи в Чернігівській губернії. На відміну від полтавських дослідників, місцеві краєзнавці Є.Корнаухов, В.Модзалевський[3] здійснили спробу охарактеризувати в цілому розвиток музеїв Чернігівщини. Автори зосередилися на висвітленні історії розвитку найбільш відомого тогочасного чернігівського музею – музею українських стародавностей В.В.Тарновського.

Лазаревський Олександр Матвійович (1834-1902) - автор численних праць з історії Лівобережної України XVII ст., в тому числі й Чернігівщини. Серед них "Малоросійські посполиті селяни (1648-7783)" (Чернігів, 1866), "Павло Полуботок" (1880), "Замітки про Мазепу" (1898) та ін.

Фундаментальна праця вченого - "Описание Старой Малороссии". Історик мав намір підготувати десять томів названої праці. Однак за життя встиг опрацювати і видати тільки три томи. Це "Стародубський полк", "Ніжинський полк", "Прилуцький полк".

У кожному томі - загальний опис полків, сотенних міст, біографії сотен- ної старшини. Цінність праці О.М.Лазаревського полягає в тому, що вона містить важливі матеріали про заселення, землеволодіння, управління, суспільно-політичне життя Чернігівщини.

В "Земском сборнике" були оприлюднені історичні джерела XVІІ-XVІИ ст. - "Генеральное следствие о маетностях" Ніжинського і Чернігівського полків (під редакцією О.Лазаревського), а також "Экстракт из указов и постановлений..., собранных в Правительствующем Сенате по малороссийской экспедиции 1786 года" за редакцією історика М.Василенка. Перші дві частини "Генерального следствия о маетностях Черниговского полка" були надруковані О.Лазаревським окремою брошурою.[4]

Протягом 1861-1863 рр. в Чернігові діяв гурток молоді "Курінь", який заснував лікар С.Ніс. У "Курені" носили народний одяг, вивчали звичаї козаків, українську літературу та фольклор. 1865 р. була видана праця М.Домонтовича "Черниговская губерния". Книжка починається з історичних відомостей та характеристики географічних умов; автор надто багато сторінок присвячує промисловості краю, потім ідуть відомості про освіту, побут людності, управління, подає відомості про залюднені місця.[5]

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. спостерігалася активізація участі громадськості губерній Лівобережжя у розвитку історико-краєзнавчого руху. Наприкінці ХІХ ст. прb Ніжинському історико-філологічному інституті на громадських засадах почали діяти історико-філологічні товариства, навколо яких згуртувались провідні історики-краєзнавці і представники місцевої інтелігенції. Ніжинське історико-філологічне товариство стало провідним громадським історико-краєзнавчим осередком в Чернігівській губернії. Його діяльність була спрямована на висвітлення історії Чернігівщини. Очолювали товариство А.Добіаш, М.Бережков та ін. Воно видавало "Сборник историко- филологического общества при Институте князя Безбородко в Нежине" (Т. 1-15; 1896-1915).  Завдяки діяльності таких установ, вивчення історії рідного краю  наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. набуло системного характеру, а історико-краєзнавчий рух у губерніях Лівобережної України став організованішим і більш цілеспрямованим. Багатогранність історико-краєзнавчої роботи цих закладів сприяла різнобічному вивченню історії місцевого краю.

Характерною рисою громадського напряму у розвитку історико-краєзнавчого руху був активний прояв приватної ініціативи з боку багатьох представників громадськості. Пожертвування своїх колекцій старожитностей або цілих приватних музеїв мало виключне значення для розвитку музейної і архівної справи в регіоні. Важливу роль у розвитку історичного краєзнавства відігравала благодійницька діяльність окремих меценатів, за допомогою яких зміцнювалася матеріальна база історико-краєзнавчих осередків, відбувалась реалізація окремих пам’яткоохоронних заходів. Участь значної кількості представників громадськості в історико-краєзнавчому русі знаходила прояв у пожертвуваннях, збиранні інформації історико-краєзнавчого характеру, підтримці та безпосередньої участі у  здійсненні археологічних та етнографічних досліджень, заохоченні до історико-краєзнавчої діяльності, підтримці проведення заходів краєзнавчого характеру тощо. Проведення чисельних заходів щодо вивчення місцевого краю значною мірою залежало від участі в них представників громадськості.[6]

 

Розділ ІІ. Діяльність статистичних комітетів та земств

 

Серед місцевих державних установ найбільш вагомий внесок у дореволюційний розвиток історичного краєзнавства в губерніях Лівобережної України було зроблено губернськими статистичними комітетами і вченими архівними комісіями, які стали справжніми історико-краєзнавчими осередками в губерніях, перш за все в Полтавській і Чернігівській губерніях. Присутність у їх складі цілого сузір’я видатних вчених та фахівців з різних історико-краєзнавчих наукових напрямків забезпечила високий професійний рівень дослідницької роботи, а також широкий спектр наукових інтересів у вивченні історії рідного краю.

Багато в чому завдяки діяльності губернських архівних комісій були остаточно сформовані основні напрямки історико-краєзнавчої роботи в губерніях, а також визначені головні завдання і цілі подальшого розвитку цього руху. Завдяки плідній дослідницькій праці багатьох членів архівних комісій, до наукового обігу було введено величезний обсяг історико-краєзнавчої інформації. Тим самим було підготовлено міцний базовий фундамент для системного наукового вивчення історії місцевого краю.[7]

Боровець І. Краєзнавчі дослідження Чернігівщини та Полтавщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Залишити відповідь

9 visitors online now
9 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 26 at 12:31 am UTC
This month: 114 at 12-11-2017 09:03 pm UTC
This year: 114 at 12-11-2017 09:03 pm UTC
Read previous post:
Боровець І. Діяльність Сигізмунда Люксембурзького (стосовно слов’янських народів)

Боровець І. Діяльність Сигізмунда Люксембурзького (стосовно слов’янських народів)

Боровець І. Міське ремесло та торгівля в ІІ-му Болгарському царстві

Боровець І. Міське ремесло та торгівля в ІІ-му Болгарському царстві

Close