4 950 views

Боровець І. Італія в XVII – 80-x роках XVIII століття

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія Нового часу, історія Італії.

Італія в XVII – 80-x роках XVIII століття

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..2

I.            Політичний розвиток……………………………………………………..3

II.            Соціально-економічний розвиток……………………………………….9

III.            Культурний розвиток…………………………………………………...15

Висновки………………………………………………………………………..19

Список використаних джерел та літератури…………………………………21


Вступ

Вивчення історії будь-якої країни є корисним та необхідним з огляду потреби всебічного відтворення загального всесвітнього історичного процесу. Вивчення розвитку Італії не є виключенням. Новий час є особливо цікавим у цьому плані. Період ХVII – 80-х рр. ХVIIІ ст. в житті італійського суспільства відіграв досить неоднозначну роль. З одного боку він характеризувався низкою кризових явищ, а з іншого став проміжною ланкою в остаточному переході від феодальних до капіталістичних форм господарювання.

Актуальність теми: Історія Італії нового часу є частиною загальноєвропейської історії та невід’ємна від неї. Саме тому вивчення історії Італії постає закономірною необхідністю.

Метою даного реферату є розкриття основних історичних подій та явищ, що були характерними для ХVII – 80-х рр. ХVIIІ ст. в житті Апеннінського півострова. Відповідно до цього головними завданнями реферату є:

  • Висвітлення основних подій в політичному житті італійського суспільства;
  • Визначення основних закономірностей політичного устрою областей;
  • Розкриття основних впливів на ті чи інші зміни в становищі земель;
  • Показ економічного становища італійських земель;
  • Огляд особливостей культурного життя населення в поданий період;
  • Порівняння політичного, економічного та культурного становища земель з попередніми періодами розвитку (тут з ХVIст.);

Об’єкт вивчення: історія Італії ХVII – 80-х рр. ХVIIІ ст.

Предмет: розгляд політичних, економічних та культурних особливостей розвитку італійських земель в зазначений період; загальних закономірностей змін в житті суспільства.

Таким чином розкриття тематики потребує всезагального огляду кожної сфери життя італійського суспільства.

Розділ І. Політичний розвиток

 

Ще в ХVІ ст. в князівствах Італії сформувався абсолютистський лад. Савойя, до якої входили власне Савойя, П'ємонт, графство Ніцца, була прикладом класичного абсолютизму. Тут правила сильна феодальна династія. Централізаторська політика Еммануїла Філіберто (1553-1580) призвела до того, що тут з'явився бюрократичний апарат, всі нитки управління були зосереджені в руках герцога, з'явилася постійна армія, флот; церква підпорядковувалася державі. Наступники Еммануїла-Філіберто стали проводити активну зовнішню політику. У XVII в. Савойя - сильна держава, де абсолютизм виріс на грунті держави типу станової монархії.

Неаполітанський абсолютизм був прикладом іспанського абсолютизму. Неаполь відзначений був слабкістю королівської влади, самостійністю феодалів. Іспанці тут з'явилися з 1503 р. Неаполем управляли віце-королі, призначувані іспанським королем. З 1563 р. існує Рада у справах Італії. Збережено колишній державний  пристрій,  парламент, Раду виборних. Іспанці проводять централізаторську політику, спрямовану проти сепаратизму баронів. Абсолютизм захищав інтереси дворянства.

Представники роду Медічі закріпилися в Тоскані в 1569 р. Козімо I (1537-1574), Фердинанд (1587-1609) прагнули зосередити владу в своїх руках, опорою їх влади став бюрократичний апарат - секретарі, аудитори, чиновники, постійне військо, гроші, здійснювали централізаторську політику. Тосканський абсолютизм відрізнявся від класичного абсолютизму тим, що Тоскана - дрібна регіональна держава, крім того, Флоренція мала в цьому регіоні привілейоване становище, і абсолютизм складався в Тоскані в умовах, коли дворянство поступово зміцнювалося і зближувалися з патрициатом, в той час як можливості зростання буржуазії майже вичерпалися. Лише Папська область мала свій відмінний устрій, а Генуя та Венеція залишалися республіками.

Отже, Італія увійшла в ХVІІ ст. при умовах існування абсолютистського правління та переважання впливу феодалів.

Політика правління територіальних князівств була спрямована на збереження монополістичного становища столиць. Позитивні результати протекціоністської політики були знівельовані тяжким фінансовим пресом, особистою участю правителів у торгівлі, політикою відкупів, введенням монополій. Велика кількість коштів була необхідна не лише для утримання чиновництва, поліцейського апарату та постійної армії, а й для утримання пишних дворів, розкішшю яких на початку ХVІІ ст. дивувалися мандрівники. Князівства, що вижимали з народу всі соки, служили перш за все інтересам феодальної аристократії. Так флорентійці, показуючи на колону зі статуєю Справедливості, говорили: «Справедливість піднесена настільки високо, що бідний народ не може її досягти». Аналогічним було становище в Савойї.

В умовах економічного занепаду, послаблення буржуазії та територіальної вузькості італійські князівства не змогли не змогли відіграти тої позитивної ролі, яку відігравали абсолютистські держави Англії та Франції.[1]

В першій половині ХVІІ ст. Італія знову перетворилася в арену кривавих війн, що принесли народові нові біди. Війни через Вальтеліні (1623-1626) і за мантуанську спадщину (1627-1631) були епізодами боротьби Франції та Габсбургів за гегемонію в Європі. В другій половині ХVІІ ст. Італія ще не раз ставала полем бою між Францією та Іспанією. Майже всі князівства були пішками в руках великих держав. І лише Савойя вела самостійну політику. В 1614-1615 роках навіть вела війну з Іспанією, спираючись на Францію.[2]

Політика Папської області в цей період не відзначилася успішністю.

Венеція у цих війнах відігравала пасивну роль: піклувалася лише про збереження сталості власних кордонів. Більш активною вона була у війні з Туреччиною, однак і в цій війні вона втратила Крит в 1669 році. В 1684 році отримала по Карловицькому миру Морею. Однак втримати ці території вона не змогла.

Зовнішньополітичний занепад Італії є безперечно результатом не лише іспанського впливу, а й глибокої кризи всього соціально-економічного та політичного життя, яка заважала Італії об’єднатися та скинути іспанське іго.[3] В населення пропав інтерес як до політичного, так і до культурного життя. Народ проявляв інтерес лише до виїзду чи в’їзду губернаторів, дрібних воєн проти сусідів. Цікавість викликали витончені та публічні тортури та страти.[4]

Не мала доля вини за це лежала на римських папах. Єдиною областю, що протистояла папському диктату була Венеція. Про це свідчать конфлікти 1605-1607 років. Папа Павло V наложив на Венецію інтердикт. Вогнища інквізиції палали по всій Італії. Політика римських пап допомогла утвердженню феодальної реакції у всіх сферах життя країни.[5]

В ХVІ ст. простежувалися лише зародки занепаду. Повністю ж він наступив у ХVІІ ст. В цей час Італія ще дивувала Європу багатствами та пишністю, красою міст та пам’яток мистецтва. Все це було лише відблиском колишньої могутності.[6]

XVII ст. було часом наступу католицької реакції, яка торкалася всіх сфер життя суспільства, часто втручаючись у внутрішнє справи держав. Там, де вимоги інквізиції йшли врозріз з економічними та політичними інтересами правління,їм здійснювався спротив. Фактично лише Венеції вдалося відстояти свою внутрішню самостійність.[7]

Кінець ХVІІ ст. був часом, коли католицька реакція всюди ослабла: по закінченню наступу реформації згас і опір католицизму. На престолі святого Петра знову почали з’являтися жалюгідні корисливі люди, що думали лише про благополуччя та збагачення своїх дітей та племінників. Діяльність папської курії була спрямована на укріплення дипломатичних зв’язків з французьким двором для протистояння розширенню іспанських володінь в Італії.[8] Зовнішньополітична ситуація на кінець ХVІІ ст. певним чином налагодилась. Венеція украла в 1699 році мир з турками. Майже в той самий час герцог Савойський примирився з Людовіком XIV на умовах недоторканості своїх володінь.[9]

Складною та протирічною була історія Італії в ХVІІІ ст. Це період найглибшого занепаду країни і одночасно початку нового підйому. Розпадаються феодальні відносини, знову зароджуються капіталістичні, приходить в занепад феодальна аристократія, буржуазія починає набирати нові сили.[10]

В першій половині ХVІІІ ст. Італія знову була втягнута в дипломатичну боротьбу та військові зіткнення. В боротьбі за гегемонію військові дії відбувалися і на території Італії. Це призвело як до нових страждань населення, так і до зміни політичної карти Італії. Війна за іспанську спадщину поклала край іспанському впливові в Італії. Місце Іспанії зайняла Австрія, до рук якої перейшли Міланське та Мантуанське герцогства, Неаполітанське королівство, володіння іспанців у Тоскані та Сардинія. Савойське герцогство розширило свої території за рахунок  Монферрату Сицилії та інших земель. Герцог Віктор Амадей отримав королівську корону.

Боровець І. Італія в XVII – 80-x роках XVIII століття

Залишити відповідь

10 visitors online now
10 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 10 at 12:00 am UTC
This month: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Седьмые Кнорозовские Чтения “Древние цивилизации Нового и Старого Света”, 14-16 февраля 2013 г.

Седьмые Кнорозовские Чтения "Древние цивилизации Нового и Старого Света", 14-16 февраля 2013 г.

XVIII Сергеевские чтения, 4-6 Февраля 2013 г.

XVIII Сергеевские чтения,  4-6 Февраля 2013 г. Кафедра истории древнего мира Исторического факультета Московского государственного университета им. М.В.Ломоносова приглашает всех...

Close