Боровець І. Етапи, методи та форми колоніального підкорення Індії


3 916 views

Боровець І. Етапи, методи та форми колоніального підкорення Індії

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: історія Нового часу, Історія Англії, Історія Індії, історія Середньовічного Сходу, колоніальна політика, Ост-Індська компанія.

 

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………...2

Розділ І. Від заснування Ост-Індької кампанії до завоювання Бенгалії……...3

Розділ ІІ. Підкорення Ауда. Перші зіткнення з маратхами…………………...7

Розділ ІІІ. Підкорення Майсура. Ситуація в південній Індії………………...10

Розділ IV. Завоювання Махараштри…………………………………………..17

Розділ V. Продовження захоплень. Приєднання Пенджабу. Завершення завоювання………………………………………………………………………….20

Висновки………………………………………………………………………...24

Список використаної літератури………………………………………………25


Вступ

 

Світовий колоніалізм в історії займає досить помітне місце. Він напряму пов’язаний із зовнішньополітичними амбіціями суб’єктів міжнародних відносин, їхніми економічними прерогативами. Кожна країна намагалася посилюватися як внутрішньо, так і зовнішньо. Англія ніколи відносно цього не бул виключенням. Англійська колоніальна політика завжди була чи не найпершому місці серед інших прерогатив. Завоювання англійцями Індії було стратегічно валивим завданням. Індія стала для Англії одним з найбільших джерел сировини та одним з найбільших ринків збуту.

Актуальність поданої теми полягає у необхідності вивчення етапів індійського завоювання англійцями для розуміння загальної картики розвитку самої Індії, а також Сходу. Завоювання спричинило грандіозні політичні, економічні, суспільні та культурні зміни.

Метою даного реферату є висвітлення колоніального загарбання Індії англійцями. Відповідно до цього поставлено такі завдання:

  • Визначити основні етапи завоювання індійських територій;
  • В ході розгляду основних етапів завоювання визначити основні події завоювання;
  • На основі розгляду завоювання в підсумках виділити основні форми загарбання;
  • Виділити основні методи дій загарбників;

Об’ктом вивчення є англійське колоніальне завоювання Індії.

Предметом – визначення основних етапів колонізації, визначення форм та методів завоювання.

Особливості завойовницької політики вказують нам як на ставлення та мету загарбників, так і на становище завойованої сторони. В даному випадку це Індія.

 

Розділ І. Від заснування Ост-Індької кампанії до завоювання Бенгалії

У 1600 р. була заснована англійська Ост-Індська компанія, що одержала в 1657 р. спеціальну хартію Кромвеля. Ця і наступні хартії дали компанії право оголошувати війну і укладати мир, карбувати монету і утримувати власні збройні сили. Центрами комерційної та політичної діяльності англійської Ост-Індської компанії стали міста Бомбей, Калькутта і Мадрас. У 1664 р. аналогічну компанію заснували французи; їх основні факторії знаходилися в Пондішері і Чандранагаре. Активну діяльність в Індії вели також голландці і датчани.

Головною сферою діяльності європейських торгових компаній в Індії була скупка товарів, які користувалися попитом в Європі і на азіатських ринках. Часто, слідуючи практиці індійських торговців, європейські купці виступали в ролі організаторів виробництва.

І англійська, і французька компанії не були чисто комерційними підприємствами: вони діяли під контролем своїх урядів, містили контингенти військ, набраних як з уродженців метрополії, так і з індійців, які рятувалися від злиднів. Такі солдати з місцевих жителів, що служили європейським компаніям, стали називатися сипаї (від тюркського Сипахи - воїн).

На початку XVIII в. імперія Великих Моголів впала під ударами потужних народних рухів. Завершальний удар по Моголів завдало навала на Індію в 1739р. іранського правителя Надір Шаха, яка розбила Могольськая армію і піддав Делі жахливому пограбуванню. Всі провінції оголосили себе незалежними. Держави, що виникли на уламках імперії Моголів, знаходилися на різних рівнях соціально-економічного, політичного і культурного розвитку.

Правителі нових держав насолоджувалися необмеженою владою, невпинно воювали між собою, не усвідомлюючи, що головна загроза їх благополуччю виходила не від сусідів, а від європейських колонізаторів, перш за все англійців, які перейшли в Індії від комерційної діяльності до територіальних захоплень.[1]

«Шляхетна англійська Ост-Індська Компанія», як вона іменувалася в офіційних документах, до середини XVIII ст. вже зберігала трохи схожості з Компанією часів її заснування - мирним співтовариством торговців. Основною метою її було встановлення безпосереднього контролю над різними районами Індії. І в умовах «війни всіх проті всіх», намітилися всі передумови для здійснення цього завдання. Однак для того, щоб політика територіальних захоплень увінчалася успіхом, Англії необхідно було здобути перемогу над іншою європейською державою, яка претендувала на абсолютний вплив в Індії– Францією. В результаті Семирічної війни (1756-1763 рр..) Франція втратила свої володіння в Карнатіку і Хайдарабаді. У її розпорядженні залишилося лише п'ять міст, укріплення яких, згідно з договором, належало зруйнувати. Під час Семирічної війни французький уряд було поглинуто військовими діями в Європі, у той час як англійці вели активні дії в колоніях. Англія мала значно сильніший флот, який забезпечив їй панування на морі.

За Паризьким договором 1763 за Францією, щоправда, залишився Пондішері, укріплення якого були зірвати, а також кілька факторій. Французька Ост-Індська компанія зберігалася лише як торгова організація.[2]

У середині XVIII ст. англійцям були потрібні не торгові привілеї, даровані Могольськая намісниками, а повний контроль над Бенгалією. Відомості про англійських завоювання на Півдні налякали наваба, і в червні 1756 р. він почав війну з англійської Компанією, захопив Касімбазар і Калькутту. Англійці направили в Бенгалію з Мадраса загін полковника Роберта Клайва і ескадру адмірала Уотсона. Клайву вдалося, шляхом підкупу коменданта, взяти Калькутту і оволодіти Хуглі. Клайв уклав договір з головнокомандуючим армією наваба, його зятем Мір Джафаром. Англійці вважали, що «було б найбільшою політичною помилкою залишатися бездіяльними і непричетними спостерігачами». Клайв рушив проти наваба з трьохтисячної армією (2200 сипаїв і 800 європейців).[3]

Клайв розбив багатотисячне військо наваба 23 червня 1757 при Плессі, чому в чималому ступені сприяв Мір Джафар, який вивів з бою підлеглі йому війська. Незабаром після битви Мір Джафар зійшов на престол, але істинним правителем Бенгалії став Роберт Клайв, який привласнив за час свого правління (до 1767 р.) астрономічні суми грошей.[4]

За мирним договором Мір Джафар зобов'язувався, ставши навабом, вигнати французів із Бенгалії и у всьому слухатися англійців. «У відшкодування збитків, нанесених у зв'язку із заволодінням Калькуттою армією наваба», Мір Джафар зобов'язувався відплатити англійцям велику суму (17,7 млн ​​ф. ст.), яка, напевно, перевищувала все рухоме майно жителів Калькутти.[5]

У 1760 р. Г. Вансіттарт, що змінив Клайва на посту губернатора Бенгалії, звів на престол зятя нового наваба Світ Касіма, бо цею наваба вже не задовольняв англійців. У 1763 р. Мір Касим підняв повстання за підтримки бенгальського і біхарского населення, доведеного до відчаю утисками англійців. В ході розпочатої війни Мір Касим терпів поразки, хоча і заручився підтримкою правителя Делі Шах Алам II і наваба Ауда. У вирішальній битві при Буксаре в 1764 р. Світ Касим був розбитий вщент. Шах Алам перейшов на сторону англійців, потрапивши, як і наваба Ауда, в авісімость від Компанії.[6] Тим часом в липні 1763 Мир Джафар був відновлений на престолі. Він підписав новий договір, за яким погоджувався обмежити число своїх військ, мати постійного резидента при своєму Дурбар [дворі.-Ред.] І стягувати тільки одне мито, а саме мито в розмірі 2,5 відсотка на торгівлю англійців сіллю.[7]

Так був відкритий шлях до пограбування Бенгалії, а також сусідніх з нею районів Біхара і Орісси. Торгівля поступово відсувалася на другий і навіть третій план, головний інтерес англійців складався тепер у привласненні всіх податкових надходжень з міст і сіл Бенгалії. Зі сфери торгівлі поступово витіснялися місцеві купці. Нещадній експлуатації піддавалися ремісники, яких силою примушували укладати контракти з Компанією. Гинули ремесла, якими Бенгалія колись славилася на всьому Сході. До кінця XVIII ст. англійські купці могли проводитись Великі Операції лише у тому випадка, коли ставали англійськімі агентами.[8] Законодавчо закріплювалася кастова організація в містах. Для заняття ремеслом і торгівлею було потрібно набувати особливу ліцензію, що коштувала до 1/4 місячного доходу. Примусова праця використовувався з розмахом не меншим, ніж при Моголах: тільки на будівництво укріплень в Калькутті було силою зігнано 8 тис. працівників.


Розділ ІІ. Підкорення Ауда. Перші зіткнення з маратхами

 

Оволодіння Бенгалією відкрило англійцям дорогу до Ауду (авадхи).

Боровець І. Етапи, методи та форми колоніального підкорення Індії

Залишити відповідь

10 visitors online now
10 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 27 at 05:30 pm UTC
This month: 36 at 04-23-2017 01:50 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Боровець І. Розвиток освіти та науки в Київській Русі

Боровець І. Розвиток освіти та науки в Київській Русі історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Давня історія України,...

Боровець І. «Опис Харківського намісництва» (1785 р.)

Боровець І. «Опис Харківського намісництва» (1785 р.) історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія України, історія Нового часу,...

Close