Боровець І. Діяльність Сигізмунда Люксембурзького (стосовно слов’янських народів)


2 646 views

Боровець І. Діяльність Сигізмунда Люксембурзького (стосовно слов’янських народів)

історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рубрика: Історія Угорщини, Історія Німеччини, історія Середніх віків,  слов’яни.

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….2

Розділ І. Сигізмунд Люксембург та Богемія: боротьба з гуситським рухом.3

Розділ ІІ. Антитурецька боротьба та відносини з південнослов’янськими землями……………………………………………………………………………...12

Висновки………………………………………………………………………22

Список використаних джерел………………………………………………..23

Список використаної літератури…………………………………………….24

 

Вступ

Людина в  історії є основним чинником еволюційних та революційних процесів у політиці, економіці, культурі, науці, соціумі. Саме тому основою історичної науки є вивчення її діяльності.

Постаті видатних осіб у цьому плані є дуже цікавими. Тематикою даного реферату є розгляд діяльності Сигізмунда Люксембурзького – правителя Угорщини, Німеччини, імператора Священної Римської імперії, претендента на чеський престол.

Діяльність будь-якого правителя є визначальною для його країни та ведення нею зовнішньополітичних відносин. Звичайно, все залежить від рівня авторитету та можливості впливу, проте це лише визначає якість процесів. І якою б вона не була, зміни завжди в тій чи іншій мірі будуть помітними. Саме в цьому і полягає актуальність вивчення діяльності окремих осіб вищого правління.

Метою роботи є висвітлення найбільш вагомих напрямків діяльності Сигізмунда Люксембурзького, що стосувалися передусім слов’янської історії.

Відповідно до цього мають бути вирішені такі завдання:

  • Визначити основні напрямки діяльності Сигізмунда Люксембурзького;
  • Охарактеризувати діяльність правителя стосовно слов’янських народів;
  • Розкрити діяльність Сигізмунда Люксембурзького стосовно гуситського руху;
  • Висвітлити боротьбу Люксембурзького з турецькою навалою;
  • Розкрити плани правителя стосовно слов’янських територій, що межували з турецькими завойовниками.

Для розкриття поданої тематики були використані джерела, які характеризували боротьбу Сигізмунда Люксембурзького з гуситами.

 

Розділ І. Сигізмунд Люксембург та Богемія: боротьба з гуситським рухом.

Після смерті Карла IV його наступником став Вацлав. Батько мріяв передати синові обидві корони – богемську та німецьку. Як улюблений наступник не старався у веденні справ все ж на протидію йому богемська знать створила Конфедерацію провідних родів – так звану Лігу панів. Брат Вацлава, майбутній імператори Сигізмунд Люксембурзький вів подвійну гру, підтримуючи Лігу. На той час Сигізмунд був угорським королем. Вацлав звернувся до брата за допомогою в здійсненні посередництва між ним та Лігою панів. Сигізмунд ошукав свого брата, ув’язнивши його та призначивши єпископа Яна Літомишлянського регентом Богемії. Однак внаслідок повстань Вацлав повернув собі владу.[1]

Сигізмунд виступив у ролі короля Німеччини у 1410 році. Цього року помер Рупрехт, а німецькі курфюрсти поділили свої голоси між двома представниками Люксембурзького роду – королем Угорщини Сигізмундом та його кузеном Йоштом. Невдовзі останній помер, а Сигізмунд досяг порозуміння зі своїм братом Вацлавом, в результаті чого Вацлав зрікся достоїнства короля Німеччини і зберіг для себе титул римського імператора, якого він, однак, так ніколи і не отримав.[2]

Король Сигізмунд зініціював скликання загального собору в Констанці. Собор мав покласти край церковному розколу. Яну Гусові було надано охоронну грамоту для подорожі до Констанца і назад. Ось як про цю подію писав Петр із Младоневиц в «Донесении о магістре Яне Гусе в Констанце»: «Лето господне 1414 сиятельнейший князь и господин государ Зигмунд, римский и венгерский король, когда он вместе о римским папой Иоанном ХХШ объявил и приказал созвать всеобщий церковный собор в Констанце в землях Швабских,то послал из Ломбардии [в Чехию] истинно благородных чешских панов, своих советников и дворян, поручив им, чтобы они от его королевского имени изволили сопроводить в Констанц на упомянутый всеобщий ообор магистра Яна Гуcа, полного бакалавра святой теологии, убедив его охранной грамотой оного короля и его же именем, чтобы он [ Г у с ] сам, добровольно прибыл в Констанц на упомянутый всеобщий собор - во избежание неприязненных и порочащих толков как о себе так и о Чешоком королевстве; и что он [король] также хочет послать ему [Гуcу] своюособую охранную грамоту, чтобы тот мог свободно прибыть в Констанц, и возвратиться обратно в Чехию».[3]  Сам текст охоронної грамоти мав такий зміст: «Гідного пошани магістра Іоанна Гуса … прийняли ми під наше і Священної імперії покровительство і охорону, з цілковитою приязню вам усім і кожному з вас доручаємо його, вимагаючи, щоб ви його, коли він до вас приїде, як наежить привітно прийняли… , подали йому допомогу, виявивши прихильність».[4]

Гус припустився великої помилки. Замість того, щоб самому вирушити на зустріч із Сигізмундом, він вирішив послати до нього по охоронну грамоту одного зі своїх знатних друзів.[5] Сам Гус одразу рушив до Констанца. В місті він продовжував проводити свої проповіді та служити меси. Противники Гуса ув’язнили його в домініканському монастирі. «А когда он приехал в Констанц - и с ним некоторые, чешские паны, то здесь, в Констанце, его схватили, и высшее духовенство, лишив его сана священника, осудило его на смерть. И при этом осуждении присутствовал на суде король Зигмунд, который перед тем сам выдал Гусу охранную грамоту. И приказали его [ Г у с а ] сжечь и магистра Иеронима также, только годом позже. И было это в архиепископство Конрада. И когда это случилось, то чехи и мораване подняли бунт, и многие священники в Праге и других городах Чехии и Моравии стали раздавать мирянам тело и кровь Христовы под обоими видами. И клали они тело Божие в дароносицу, и часто целна толпы ходили за телом Божьим, хваля Бога. И простым людям, принимавшим под обоими видами тело и кровь Христовы, стали давать прозвища: одним -"гуситы", некоторым - "виклефиты", а иным - "еретики". А потом духовенство и прочие люди разделились на две партии, одна из них склонялась к одному, другая - к другому. И начали между ними возникать раздоры, против которых король не мог ничего поделать», – повідомляє «Прекрасная хроника о Яне Гусе».[6]

Довідавшись про арешт Гуса (1414 р.), Сигізмунд розлютився. Але собор, маючи твердий намір засвідчити свою зверхність не лише над папою, але і над римським імператором (Сигізмунд став ним в 1410 році), відмовився звільнити Гуса, і Сигізмунд змушений був пожертвувати ним заради порозуміння з отцями собору. Імператор, забувши про свою охоронну грамоту, наказав спалити Яна Гуса на вогнищі (6 липня 1415 року).[7]

Численні петиції богемської знаті на захист Гуса мали б показати Сигізмунду, що він зустрінеться з сильною опозицією у цьому королівстві, яке  сподівався успадкувати після смерті свого бездітного брата. В першому листі-зверненні були присутні такі прохання: «Потому-то, достопочтимне отцы и господа, те саме городнне паял, которые уже неоднократно здесь упомянуты, настояним сьмом настоятельно и решительно просят Вас, преподобные опта, о

- чтобы Вы - как из почтения к охранной грамоте упомянутого госуря короля так и для сохранения доброй репутации Чешского королевст- изволили ускорить по Божией справедливости разбор деда упомянуто магистра Яна Гуса, так как затяжка угрожает ему, Гусу, опасными последствиями. А упомянутые благородные паны питают особое доверие к встау справедливости святых преподобных отцов».[8] Петро з Младеновице, який описав процес над Гусом та його трагічну смерть, дізнався про Сигізмундове напучування провідникам Собору не дати Гусу повернутися до Богемії живим, тому спалах обурення було спрямовано насамперед проти зрадливого короля. Чеський сейм відправив Собору рішучий лист протесту, в якому захищав пам’ять Гуса, людини «щиро моральної та з бездоганною репутацією». Для захисту вільного проповідування та всупереч інтердикту, знову накладеного на Прагу, було створено союз. Верховною інстанцією у питаннях віровчення в Богемії було визнано університет. Заяву союзу скріпили підписами загалом 452 представники знаті. Незабаром більшість чеських церков опинилася в руках гуситських священників.[9]

Спадкоємець Вацлава Сигізмунд мав певні слушні уявлення, але він був марнотратним та ще безхарактернішим за свого брата. Амбітність штовхала його затівати численні великі проекти, однак йому бракувало врівноваженості для їх здійснення. Після смерті Вацлава шанси Сигізмунда привернути на свій бік чехів були мізерними. Спадкоємець Вацлава, його брат Сигізмунд, не користувався популярністю навіть серед заможних класів Чехії (його звинувачують у загибелі Яна Гуса і Ієроніма). Тим не менш реакційний табір і чашники були готові визнати його королем.[10] Можливо, якщо б він увійшов до Богемії на чолі сильного війська невдовзі після смерті свого брата, він би зміг перебрати владу, поки опозиція не згуртувалася. Але в той час він намагався зберегти хоч якісь володіння Угорщини на Балканах. За регентства королеви Софії, а потім Ченека з Вартенберка у Празі не було твердого уряду. Католики та гусити боролися одне з одним по містах.[11]

Боровець І. Діяльність Сигізмунда Люксембурзького (стосовно слов’янських народів)

Залишити відповідь

13 visitors online now
13 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 14 at 08:44 am UTC
This month: 36 at 05-15-2017 01:26 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Боровець І. Міське ремесло та торгівля в ІІ-му Болгарському царстві

Боровець І. Міське ремесло та торгівля в ІІ-му Болгарському царстві

Боровець І. Італія в XVII – 80-x роках XVIII століття

Боровець І. Італія в XVII – 80-x роках XVIII століття історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рубрика: Історія Нового...

Close