3 574 views

Купрієнко С.А. ІСТОРІОГРАФІЯ СУСПІЛЬНО-ГОСПОДАРСЬКОГО УСТРОЮ ІМПЕРІЇ ІНКІВ
Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка

THE HISTORIOGRAPHY OF A SOCIAL AND ECONOMIC SYSTEM OF INKA EMPIRE.
Kupriienko S. A.,
National Taras Shevchenko University of Kiev

Анотація.
Статтю присвячено історіографії суспільно-господарського устрою імперії інків. Проаналізовано праці закордонних, радянських, російських та українських істориків. Виокремлені питання, що потребують подальших досліджень.
Ключові слова: Історіографія, Імперія інків, Перу, Південна Америка, суспільно-господарський устрій.

Abstract.
The article is devoted a social and economic system of Inka empire. Works by a foreign, soviet, Russian and Ukrainian historians are analysed. Selected questions which need subsequent researches.

Питання суспільно-господарського устрою є, без сумніву, одним із найважливіших у будь-яких історичних дослідженнях. Проблеми віднесення суспільства до того чи іншого етапу розвитку та їх розв'язання мають принциповий характер, оскільки дають змогу пояснювати події певним чином, і від зміни поглядів залежить значною мірою і зміна логіки самих досліджень та зроблених за їхніми результатами висновків. У контексті цього є важливим вирішення питання суспільно-господарського устрою імперії інків, що діяли на теренах південноамериканського Перу в XV – на початку XVI ст.
Тож метою пропонованної статті є історіографічний аналіз поглядів на цю проблему у закордонній та вітчизняній історіографії.
Насамперед необхідно зазначити, що після того, як у 1826 році Перу отримало незалежность від іспанського панування, ця країна стала об’єктом пильної уваги європейської науки. У першій половині та в середині XIX ст. Перу відвідали відомі мандрівники та вчені – А. Гумбольт (1769 – 1859), І.Я. Чуді (1818 – 1889), А. д’Орбіньї (1802–1857), Е.Дж. Скуайер (1821 – 1888), Е. Міддендорф (1830 – 1908) та інші. Складені ними детальні описи найбільших археологічних пам’яток зберігають своє значення і до нині [1, 12].
Однак, наукове вивчення інкської історії розпочав в XIX столітті В.Х. Прескотт (1796 – 1859), котрий видав у Нью-Йорку в 1847 році «Історію завоювання Перу» [2, 319; 3]. В книзі було підібрано велику кількість раніше невідомих документів з іспанських архівів. Уже в ній висловлювалася думка про присутність соціалістичних початків в інкській суспільно-державній системі [3], та як таку, що була вельми патріархальною без слідів соціальної нерівності. Ця ідея була підтримана й розвинена кількома німецькими і французькими істориками кінця XIX – початку XX ст. [1, 74].
Після Прескотта великий вклад у дослідження історії інків зробив іспанський вчений Маркос Хіменес де ла Еспада (1831 – 1898), засновник Географічного Товариства в Мадриді та член іспанської Історичної Академії, що займався популяризацією історії інків та видав рукописи мандрівників і хроністів XVI–XVII століть: Педро де Сьєси де Леона, Хуана де Бетансоса, Фернандо де Сантільяни, Санта Крус Пачакуті та Бернабе Кобо [4, 6]. У той же час працювали над проблемами історії інків англійський вчений Клементс Роберт Маркхем (1830 – 1916), що був президентом Королівського Географічного Товариства й розробив першу класифікацію джерел з історії інків, та перуанець Мануель Гонсалєс де ла Роса (1841 – 1912), який, користуючись архівами Старого Світу, видав численні документи та хроніки авторів: Джованні Анелло Оліви, Тіту Кусі Юпанкі, Крістобаля де Моліни з Куско, Бернабе Кобо та ін [4, 6].
Проте загалом варто зазначити, що в 20-х роках XX ст. продовжували існувати проблеми у вивченні історії інкського суспільства. Так, іспанські архівні документи залишалися в масі своїй невідомими, інкські археологічні пам'ятники – не розкопаними, а відомості про доінкське минуле Перу – незначними. Тому дослідники того часу у своїх висновках цілком залежали від матеріалів хронік і це неминуче призводило до помилок, тому що нерозуміння багатьох традицій андського суспільства європейцями спричиняло викривлення картини життя інків. У тому ж напрямку роботи з тими самими джерелами, хроніками та особистими міркуваннями працювали на початку XX ст. Орасіо Уртеага («Інкська Імперія: що вміщує історію про айлью та сім’ю інків» (1931)), Ромуло Кунео Відаль («Історія війн останніх перуанскьих Інків проти іспанської влади» (1925)). Та надихнув на з’ясування реальної історії інків перуанський журналіст та соціальний філософ Хосе Карлос Маріатегі (1894 – 1930), який зазначив, що «в цивілізації інків нас більш за все цікавить не те, що загинуло, а те, що залишилось жити» [1, 49], та «в імперії інків, цьому суспільстві землеробських осілих общин, найбільше нас цікавить їх економічна організація» [5, 55], хоча він і вважав помилково, що суспільство інків було комуністичним [5, 43]. Однак саме його заслуга в тому, що він зацікавився існуванням андської общини «айлью» всередині великої імперії інків, а також довів, що ця форма соціальної організації відноситься до найстаріших традицій індіанців та існувала задовго до інків.
20-30-ті роки XX ст. були відзначені тим, що академічні диспути навколо питання соціалістичного чи комуністичного суспільного устрою інків велись між болівійським соціологом Хосе Антоніо Арсе (1904 – 1955) та французьським економістом Луї Боденом (1887–1964). Останній у своїй книзі «Соціалістична імперія інків», що була опублікована в Парижі в 1928 році, найбільш повно й послідовно спробував внести ясність у питання про відношення давньоперуанского суспільства до соціалістичного ладу [6; 7]. Пізніше цей ідеалізованій підхід продовжували відстоювати перуанський історик та антрополог Луїс Едуардо Валькарсель (1891 – 1987) та болівийський письменник, етнограф і знаток історії Хесус Лара (1904 – 1980) [1, 74]. Валькарсель у 30-х роках XX ст. запропонував нове бачення: звірити дані хронік з археологічними даними. Однак загалом «соціалістична ідея» почала поступово зникати із серйозних робіт в 1940-і роки.
Ще одна проблема у вивченні історії прадавніх культур Південної Америки пов'язана з етнічними процесами. На початку 40-х років XX століття один з найбільших фахівців з культури Тавантінсуйю (так інки називали свою державу) Джон Хоуленд Роу (1918–2004) виявив у долині Куско й у прилягаючій до неї з півночі долині Урубамби нову культуру, що існувала тут за кілька століть до інків. Ця культура одержала назву кільке, й від неї, поза сумнівом, багато запозичили інки, хоча походження цієї культури все ще залишається неясним [6]. Безсумнівний інтерес у цьому зв'язку представляє спроба поєднати окремі синхронні зміни в культурно-етнічній карті Нового Світу із впливом глобальних коливань клімату. У Центральних Андах навіть незначні зміни температури й зволоженості здатні вивести з рівноваги господарську систему. Племена, що втрачали в такі періоди стада худоби або врожай починали тіснити сусідів у пошуках підходящих полів і пасовищ, викликаючи довгий ланцюг воєн і навал. Так, експансія культури Уарі (VII – VIII ст.), а потім інків (XV ст.) припадає на той час, коли клімат регіону стає сухішим у зв’язку з природним феноменом Ель Ніньо [6].
До кінця 40-х років XX століття археологи відкрили головні перуано-болівійські культури, що передували інкам. Однак, дослідники погано уявляли, де проходили і як мінялися в часі межі цих культур, чим істотним одні суспільства відрізнялися від інших і, нарешті, яким був їхній етнічний склад.
В 40-х роках велику кількість писемних джерел під назвою «Повідомлення про Інків», які стосувалися соціальної організації інків, видав аргентинський історик і дипломат Роберто Левільє (1886 – 1969) [6].
В 1950-х роках XX ст. до реконструкції суспільства інків була долучена етнологія, коли тексти хронік вже не вважалися цілком правдивими, а містили суб’єктивну інформацію, що потребувала грунтовного аналізу для визначення, які ж повідомлення відносились до дійсно доколумбових, а які - до колоніального часу. Також на ці часи припала діяльність перуанського історика, юриста та димпломата Рауля Поррас Барренечеа (1897 – 1960), що досліджував перуанські хроніки та часи завоювання Перу конкістадором Франсіско Пісарро й у Лімі в 1962 році видав найважливішу свою працю «Хроністи Перу (1528 – 1650)» [4, 7], яка ввела в інкологію відомості про більшість хроністів, що в свою чергу полегшило подальше критичне дослідження писемних джерел.
В 1956 році американський лінгвіст Дж. Грінберг (1915 – 2001) виступив з так званою «амеріндською» гіпотезою й запропонував генетичну класифікацію індіанських мов, згідно з якою не менше половини південноамериканських мов виявилося об'єднаними в одну родину – андо-екваторіальну. Пізніше він відмовився від цієї точки зору на користь неспорідненості андських і екваторіальних мов, бо така схема виявилася краще пов’язязаною з даними археології й палеогеографії [6; 8, 2].
В 50–60-х роках XX ст. група археологів Каліфорнійського университету на чолі з вищезгаданим Дж.Х. Роу створила докладну відносну хронологію ряду районів Перу, заклавши основу для детальних порівнянь давніх культур у часі. Тоді ж у практиці перуанської археології був широко застосований метод радіовуглецевого датування. Тоді ж створюється і національна школа перуанських археологів [1, 13].

Купрієнко С.А. ІСТОРІОГРАФІЯ СУСПІЛЬНО-ГОСПОДАРСЬКОГО УСТРОЮ ІМПЕРІЇ ІНКІВ

Залишити відповідь

10 visitors online now
10 guests, 0 members
All time: 12686 at 01-05-2016 01:39 am UTC
Max visitors today: 27 at 05:30 pm UTC
This month: 36 at 04-23-2017 01:50 pm UTC
This year: 62 at 03-12-2017 08:20 pm UTC
Read previous post:
Купрієнко С. А. Іспансько-український словник средньовічної лексики з іспаномовних хронік Нового Світу (Америки) XV, XVI, XVII століть

Kupriienko S. A. Vocabulario espanol-ukraniano del medieval léxico de las cronicas espanolas del Nuevo Mundo de los XV, XVI, XVII...

А.Скромницький. Міфологічна свідомість і сучасність

А.Скромницький. Міфологічна свідомість і сучасність. Реферат з філософії на тему: «Міфосвідомість і сучасність» Київ – 2011

Close