А. Скромницкий. “На галявині у просі розляглася дівчинонька”
На галявині у просі розляглася дівчинонька,
І рукою пестить листя,
Листя й стеблі, стеблі й листя.
Сонце ластиться до неї,
Хвиля хвилю накриває,
І засмага – хлопчик дивний –
Непомітно в руки-плечі, груди й стегна
Все приємніше-приємно просякає…
Раптом спалах.
На полявину в’їжджає монстр залізний,
За ним – два.
Взвод солдатів кулеметом розчищає перед себе.
Гарне личико здійнялось.
Зирк! В далечині землю в небо підняло.
Дим і смажене зерно обгорнуло дівчиноньку,
Обгорнуло – і нема.
Військо далі полсуває,
І ніхто тепер не взнає: чи то ворог був чи ні.
[где-то 2001г.]